Продовження. Початок Записки непрацюючого 27.10.2022
В українській медіасфері резонансно прозвучало, що прийдешня зима нас зробить однією з найбільш енергоефективних націй світу. Миколаївці до цього мобілізуючого меседжу на тему розумного споживання можуть додати, що вони через війну привчились найбільш ощадливо, принаймні в Україні, використовувати воду.
Дніпровська вода з причини зруйнованого агресором водогону перестала надходити в Миколаїв 12 квітня, коли ми з дружиною вже переїхали в село. Скрути через майже місячну відсутність води в крані (технічну воду дали 9 травня) я не зазнав. Коли ми довідались у Миколаїв 3 травня, провівши у місті добу, то користувались привезеною з села водою, ще й сусідці дали пару баклажок. Тоді я бачив на нашій вулиці чергу за привозною водою, що вишикувалась ще за чверть до сьомої ранку.
Кривоозерська територіальна громада – найпівнічніша і найдальша від Миколаєва. З якого боку ти б не їхав – Миколаєва, Києва, Одеси – це глибинка. У самому Кривому Озері і селах громади багато переселенців, тобто внутрішньо переміщених осіб. У селі Секретарка, де ми замешкали, більше пів сотні таких людей. Одні живуть у рідних (ми з жінкою жили, по суті, вдома, в моєї матері), інші винаймають помешкання, а третіх пустили безплатно пожити в осиротілу без господарів хату друзі, які самі живуть у місті. Ті з переселенців, у вдачі яких ґрунтовне відношення до життя, ще влітку вирішили зимувати в селі, почали запасатись дровами, обзавелись якимсь господарством: кури, качки. А перед цим засадили городи. Ми, відповідно до тренду подбати про продовольчу безпеку держави, посадили більше, ніж звичайно, картоплі та інших овочів, зокрема чималу ділянку зайняли помідори.
Моя жінка Ірина – корінна миколаївчанка, майже без досвіду сільського життя, старанно доглядала город, забігаючи наперед, скажу, що викохала чудовий урожай томатів, попри сильну засуху.
У нашому колодязі води не вистачало не те що на полив, а навіть на побутові проблеми. Тож я брав воду з криниці на сусідній вулиці. Спочатку носив воду звідти в баклажках. А потім літня хазяйка обійстя поряд з тією криницею, спостерігаючи мої курсування з баклажками, дала в безплатне користування бідон зі спеціальним двоколісним візком. Дай, Боже, їй здоров’я!
На початку травня у нас з’явились кури. Три дебелі курки звичайної сільської породи і красень-півень. Жінка дала кожній курці ім’я: Єва, Маня і Клеопатра, а півню, само собою, Петя. До цього я, хоч і виріс у селі, не знав, що кури настільки можуть різнитися між собою характером. Та згодом зрозумів, чому жінка, яка багато уваги приділяла догляду за курми, дала їм імена.
З часом ми придбали у роз’їзних торговців ще три курки, здається, породи Леггорн. Це біла порода курей, які несуть яйця з білою шкаралупою, за розміром менші, ніж яйця домашніх курей.
Спочатку це були худі, нещасні кури. Ними гребував півень, відганяв їх від корму. Потім на домашніх харчах вони налились пишністю і здоров’ям, і наш Петя змінив своє ставлення до іноплемінниць.
Їх жінка теж охрестила: Чистюля, Грязнуля і Гребішок. Грязнуля отримала таке своє ім’я, бо, ймовірно, викупалась у попелі не тільки від спалених дров, а й пластику. Жінка вирішила її скупати з шампунем. Грязнуля покірно дозволила викупати себе, але після цього стала не набагато чистішою. З усіх курей вона найбільше любила жінку, ходила за нею слідом і найкраще неслась. До того ж вона найпершою вранці виходила з курника. Що стосується Чистюлі, то вона першою була допущена в півнячий гарем. А Гребішок отримала своє ім’я тому, що гребінь у неї весь час звисав униз. Щодо несучості, леггорни дають фору домашнім курам. Завершуючи тему домашнього птахівництва, додам, що аж у серпні, коли вже курчат по осені рахують, купили у Кривому на базарі п’ятнадцятеро пухнастих клубочків. Чому так пізно знадобилось купувати курчат? Тому що в Клеопатри пробудився материнський інстинкт, вона не їла й не пила, а сиділа на гнізді в надії дочекатись потомства. Отож вирішили підкинути їй готових, інкубаторських, курчат. Попервах Клеопатра була байдужа до «знайд», та потім признала і стала для них турботливою матір’ю.
Далі буде.
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
