Старовинний обряд — від сватання до ділення короваю — відтворили на Рівненщині. Пара наречених була з Маріуполя

«Короваю, наш раю, я тебе вбираю…» — примовляють учасники народного аматорського фольклорного ансамблю «Берегиня» з поліського села Городець за святковим дійством. І наряджають коровай на очах у захоплених глядачів шишками, барвінком, трепетухою… («Трепетухи» – особливий вид оздоби весільного короваю на Сарненщині, всі, мабуть, пам’ятають різнокольорові паперові гірлянди на весільних хлібинах, так от – вони звуться саме так).

БЛАГОСЛОВЛЯЮТЬ цим весільним хлібом молодого — Сашка. А фольклорний гурт «Горина» з Рівненського державного гуманітарного університету виряджає в життєву дорогу його наречену — Ніну. Це справжнє поліське весілля: таке, як було в дідів та прадідів.

Відбулося дійство в обласному кразнавчому музеї. Його родзинка в тому, що весілля влаштували для пари з Маріуполя — Ніни та Олександра Ткачуків — у рамках Всеукраїнського проєкту «Культурна деокупація».

…Вони познайомилися в одному з укриттів Маріуполя. Ніна ховалася там із донькою та сином. А ще, оскільки сама кухар, готувала на всіх, хто тут жив. Сашко, який прийшов до підземелля з донькою, допомагав: чи то води принести, чи посуд помити.

«З кожним днем ми ставали ближчими одне одному… Коли він ішов з іншими чоловіками по воду, я хвилювалася. Зрозуміла: хочу, аби був поруч. 19 березня я полишила укриття, щоб вивезти дітей. Олександр іще залишався. Він тоді зізнався мені в коханні. Я ж подарувала йому свого улюбленого ведмедика — більше нічого не мала. Й пообіцяла знайти його, чого б це мені не коштувало. А вийшло так, що знайшов мене він», — виливає душу пані Ніна.

Зустріч була вистражданою: багато днів без зв’язку, без Інтернету. І раптом чуєш рідний, такий жаданий голос… Каже: не бігла — просто летіла до нього, наче на крилах!

І ось вони в Рівному: тут знайшли прихисток, тут одружилися. Часто навідуються до центру підтримки переселенців «Я — Маріуполь!», який відчинив гостинні двері наприкінці минулого року. Тут маріупольці працюють для маріупольців: хто ж краще знає проблеми й потреби одне одного?

«Рівняни активно допомагають нам стати повноправними членами своєї небайдужої родини, і ми їм за це щиро вдячні», — розповідає керівник центру «Я — Маріуполь!» у Рівному Богдан Дужик. Звісно, його теж запросили на весілля. Як і голову обласної ради Андрія Карауша, котрий був за почесного батька. Він щиро побажав подружжю щасливої долі й висловив надію зустрітися в Маріуполі, щоб побачити весільний обряд Українського Донбасу.

«СПОВИВАЛА мене дядина, та й щипала, як та гадина…» — обряд сповивання молодої супроводжують ці пісенні рядки. Затим наречених зв’язують намітками з полотна — матеріалу, який завше ткали на Поліссі. Обсипають гостей житом-пшеницею, копійками та цукерками. А перед тим, як братись до обряду ділення короваю, читають молитву. Тепер ділять: верхівку — найближчим, а «підошва» традиційно чекає на музик. Утім, без свого шматочка не залишився ніхто.

А яке ж весілля без танців?! Отут уже мало місця було і поліщукам, і маріупольцям, і херсонцям — гостей бо на весіллі не бракувало.

http://www.silskivisti.kiev.ua/

Теги

Новости по теме