Рівненські кооператори опікуються переселенцями, які знайшли прихисток на базі профспілкового санаторію «Горинь»

Профспілковий санаторій «Горинь» у поліському селищі Степань із перших днів російського вторгнення став острівцем милосердя для тих, кого лихо жорстоко виштовхнуло з рідних домівок.

«КОЛИ почалася війна, в нас на рахунку налічувалося вісім тисяч гривень. Тож закупили на них борошна й круп — і третього березня просто відчинили двері для людей, яким треба було десь прихилити голову та поїсти гарячого з дороги», — пригадує головний лікар санаторію Лариса Шишковська.

І втікачі од війни поїхали: переказували одне одному, що тут певний час можна перебути безкоштовно. Тих, кого біда вразила в самісіньке серце, заклад приймає майже рік. Не без труднощів, але з величезним бажанням поділитися добром, якого багато не буває.

Голова Федерації профспілок області Микола Шершун у буквальному сенсі слова взяв санаторій під особисту опіку. На його прохання про допомогу відгукнулися галузеві профспілки, зокрема працівників споживчої кооперації. Представники кооперативної родини частенько навідуються в «Горинь» — певна річ, не з порожніми руками.

«Кожен мій день починається з дзвінка голови кооперативної профспілки Миколи Вознюка: «Як ти, рідна? Чим тобі допомогти?» І знаєте, це така психотерапія. Буває, виллю йому свою душу, і вже знову є сили жити, розв’язувати тисячі щоденних проблем», — виливає Лариса Шишковська душу й нам.

А ТИХ непростих справ — із головою: від щоденних життєвих потреб людей до заборгованості за електроенергію, яка нині сягає 160 тисяч. Бо хоча до урядової постанови №261 й були внесені відповідні зміни, все ж отримати відшкодування з держбюджету санаторію ніяк не вдається.

Згодом до проблеми оплати за електрику додалися її вимкнення… Утім, тепер тут аж три генератори: від профспілок, від благодійників і найпотужніший, на 80 кВт вартістю мільйон гривень, — від комісара ООН, до якого через благодійний фонд «Рокада» спрямували прохання про підтримку.

У «Горині» активно користуються можливостями залучити необхідні ресурси: беруть участь у найрізноманітніших програмах, виграють гранти й стукають у які тільки можуть двері. Чимало з них відчиняються: так, 180 кубометрів дров виграли через громадську організацію «Стратегія розвитку», пластикові вікна на два мільйони гривень встигли встановити до зими за програмою CORUS-international. Благодійники з Рівного на вході до корпусів облаштували пандуси, оновили посуд для їдальні та дитячий простір… Допомагають церкви і релігійні конфесії. Тож у кімнатах тепло, затишно, є Інтернет.

Дивуюсь, як вистачає енергії в пані Лариси, її бухгалтера та ще кількох працівників, що тримають на плечах усе це немаленьке господарство (санаторій розрахований на 300 місць), ще й гранти знаходити встигають. До речі, кухарі та кочегар працюють на самому ентузіазмі — ось такі патріоти України живуть у нашій поліській глибинці.

ГОЛОВА правління Степанського споживчого товариства Олена Шустик гуртує колектив для допомоги і нашим захисникам, і тим, хто волею долі опинився в її рідному селищі. Збираються у кооперативному кафе «Над Горинню» й беруться до роботи: тушонки, вареники, пиріжки, голубці, млинці, салати… Продукти приносять місцеві жителі, а також закуповують благодійники.

«Левову частку смачних гостинців з волонтерами відправляємо захисникам. Решту страв чи продуктів передаємо до санаторію», — каже пані Олена.

Днями вона прийшла в одну з кімнат «Горині» зі щойно спеченим тортом. Це був подарунок молодій сім’ї Шаповалових (на фото) із Соледара з нагоди першого місяця життя їхньої крихітної донечки. Бачили б ви сльози радості на очах ще зовсім юної матусі! Марина Шаповалова, якій лише 21, народила дівчинку в Сарнах у самісінький Святвечір. Нову громадянку України назвали Ольгою.

«Ми приїхали сюди в травні, коли у двір нашого будинку прилетів ворожий снаряд. Нині нема вже й будинку… Тут зі мною чоловік Олександр та його мама. А його тато від початку війни став на захист України та наших рідних місць: він у Бахмуті, нещодавно приїздив до нас у короткочасну відпустку», — ділиться Марина.

А Лариса Шишковська додає: «Ви маєте чудового тата. Звісно, що й син у нього чудовий: він тут і за водія, й за експедитора, й за вантажника — словом, безвідмовний хлопець».

«Спасибі вам за хліб. Він пахне нашим післявоєнним дитинством, коли кожний такий шматочок був на вагу золота», — в один голос дякують кооператорам Валентина та Анатолій Соляники з Харкова, яким по 82. Вони тутешні старожили, прибули ще в березні. І повертатися поки що не мають куди…

Скільки ж то доль понівечила клята війна. Але якими незламними зробила вона нас, як загартувала дух і волю до перемоги!

Лариса Шишковська майбутнє санаторію бачить базою для реабілітації наших захисників. Що ж, місця в цьому домі, де, на щастя, нема війни, вистачить і для військових, і для цивільних.

Тільки б швидше ми здобули перемогу в кривавій, але, без перебільшення, народно-визвольній битві за Україну.

Автор: Інна Омелянчук,

http://www.silskivisti.kiev.ua/

Теги

Новости по теме