Бронежилети від Мадіни: дівчина-казашка кинула престижну роботу в Берліні і допомагає Україні

Мадіна родом із Казахстану, і на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну вона кинула престижну роботу в  Берліні та заснувала Bulletproof Ukraine — виробництво бронежилетів для волонтерів, парамедиків і журналістів в Україні.

Мадіна розповіла  The Village Казахстан про себе і як у неї виникло таке рішення.

«Мені 27, я народилася і виросла в Казахстані. Навчалася в приватно-державному університеті в Алмати, після рік в Австрії, а потім переїхала до Німеччини. Там я почала працювати венчурним архітектором — це фахівець, який допомагає вже існуючим корпораціям будувати нові бізнеси для залучення нових джерел доходу. Я реалізовувала бізнес-ідеї для інших компаній, налаштовувала внутрішні процеси та передавала проєкт назад клієнту, коли він досягав потрібних показників. Це була робота мрії: мені дуже подобалися проєкти, кожен був унікальний, у нових країнах і з класною командою. До війни в мене було прекрасне життя в Берліні. У 2014 році на сході України почалася війна. Через це батьки забороняли мені їздити туди, але мене дуже цікавив процес зміни влади, Майдан. Це було дуже вражаюче: вперше в історії пострадянської країни змінюється проросійська влада, і її змінюють люди. У 2015 році, коли я навчалася в Австрії, одногрупники поїхали на зимові канікули в Західну Європу, а в мене була ідея-фікс: хочу в Київ. Я сказала батькам, що їду до Польщі, а сама вирушила відзначати Новий рік у Києві. У мене залишилися чудові враження від поїздки, і до 2021 року я була там ще тричі.

До 2021 року я вже чітко знала, що мені потрібно від цього світу, яких людей я хочу бачити навколо. Я приїхала до Києва знову і зрозуміла, що саме тут мені добре. Дуже надихнула підприємницька сцена, їхній підхід до роботи, креатив, технологічний прогрес, візіонерство. Хотілося бути в цьому товаристві, де всі обмінюються ідеями. У мене одразу з’явилися близькі друзі, і з лютого 2021 року я стала літати туди щомісяця на десять днів і жила на два міста: Берлін — Київ.

24 лютого все змінилося: я пішла з роботи, щоб почати волонтерити, допомагати в пошуку житла та логістиці тим, кому довелося виїхати. Щодня доводилося робити мільйон різних речей, а наприкінці дня боліли очі від того, як багато я дивилася в екран. Це вимотувало, мені хотілося знайти сферу, на якій я могла б сфокусуватися. Тоді я вирішила зайнятися виробництвом бронежилетів. По-перше, ця сфера складніша і специфічніша, ніж, наприклад, збирати гуманітарну допомогу, і людей, які цим займалися, було недостатньо. А попит був величезний! Жилети з необхідним типом захисту мали високу ціну, їх одразу ж розкупили, а доставити їх в Україну було дуже складно. Через усі ці нюанси я вирішила виробляти в Україні. Зателефонувала знайомому, його звуть Рост. Ми з ним не були друзями, просто познайомилися одного разу в клубі. У нього купа татуювань, мото-зачіска, загалом, персонаж. І коли я думала про те, хто може стати партнером у проєкті, то на думку одразу спав він, бо потрібна була сильна людина, яка не втече за першої загрози обстрілу. Потім виявилося, що він кілька років навчався в кадетській школі, що його зв’язки в рідному місті Черкаси могли допомогти нам у пошуку металовиробництва. Усі зірки зійшлися, і буквально через два дні ми знайшли виробництво і почали розробляти прототип бронежилета.

Все було дуже швидко. У мене ніколи життя не текло з такою швидкістю, як у ті дні. Якщо обговорювали речі, які потрібно зробити, то дедлайн був — через дві-три години. І всі допомагали: просто запостивши одну історію в Instagram, я могла знайти буквально все, що мені потрібно. АБСОЛЮТНО НЕЗНАЙОМІ ЛЮДИ ДОПОМАГАЛИ ОДНЕ ОДНОМУ. Це було дуже круто.

Уже через два тижні після початку війни ми замовили кілька прототипів сталі і почали її тестувати. Паралельно з цим відкрили збір коштів в Instagram і зібрали 6 тисяч євро на першу партію. Рост відповідав за операційну частину, я — за дизайн і фінанси. Спочатку продавали жилети за собівартістю. Була концепція — створити продукт дуже високої якості за ціною на 50 % нижчою за ринкову. Стандартний бронежилет коштує в середньому 750 євро. Виготовлення одного нашого жилета коштувало 290 євро за одиницю, тому ми могли забезпечувати виробництво доволі довго: не потрібно було багато грошей, щоб створити понад 400 бронежилетів. Першу партію зі 120 жилетів виробили за тиждень, метал був з Азовсталі. Процес закупівлі сталі, доставки, різання, загартування, шліфування та покриття — все це займає тиждень. Наші бронежилети також отримали сертифікат четвертого класу захисту ДСТУ за українським стандартом.

Влітку стало набагато складніше: ми перейшли на безоплатну роздачу, тому що з’явилося багато несертифікованих виробників. На всьому ринку балістики в Україні тільки 10 % — дійсно хороший продукт. Часто через незнання використовують не ту тканину — потрібна вогнетривка тканина Cordura 1000D. Зі сталлю теж можуть бути проблеми: віддають плити без антирикошетного шару, і людина може померти від осколка. А якщо немає м’якої балістики, то людина може померти від пошкодження органів через удар. Багато несертифікованих виробників віддають бронежилети поганої якості людям, необізнаним у балістиці, тим самим завдаючи потенційно смертельної шкоди. ТОМУ МИ ВИРІШИЛИ БЕЗКОШТОВНО ВІДДАВАТИ НАШІ БРОНЕЖИЛЕТИ ЦИВІЛЬНИМ.

Нас консультували. Мені пощастило познайомитися з колишнім главою продукту іншої балістичної компанії, який поділився досвідом. Також люди, які працюють зі сталлю вже понад 20 років, теж радили і допомагали. В організації мені допомогли навички з моєї попередньої роботи у венчурній компанії. Порядок дій один і той самий: спочатку ти якомога більше читаєш про продукт та індустрію, потім у тебе з’являються питання, зв’язуєшся з фахівцями в цій сфері, потім формується чіткіше розуміння, починаєш планувати, а після працювати. З’являються перші одиниці продукту, починаєш його тестувати, враховуєш помилки, переробляєш. З будь-яким продуктом це так. Та й зрештою всі знали, заради чого ми це робимо, і робота йшла легше. У всіх одна мета — перемога. За цей час відпало багато непотрібного: ти дивишся на своє життя, ставиш запитання, чи допоможе це перемозі, і якщо ні — ти просто цього не робиш. ЗДАЄТЬСЯ, ЩО БІЛЬШІСТЬ ДОНАТІВ ПРИХОДИТЬ ТІЛЬКИ ТОМУ, ЩО Я ДІВЧИНА. 95 % наших донорів — чоловіки. Деякі роблять пожертви тільки з метою познайомитися зі мною. Вимотує, коли потрібно з кимось спілкуватися просто тому, що ти хочеш, щоб вони вислали гроші, на які ти зможеш зробити бронежилети для людей на війні. Але це допомагає проєкту і це потрібно робити.

Зараз і надалі я працюватиму з проєктом Reukraine з будівництва житла для тих, хто його втратив. Я допомагаю проєкту з фандрайзингом, потрібно зібрати 989 000 доларів. Після закінчення війни я хочу пожити кілька місяців в Україні і попрацювати у відновленні економіки або архітектури, а також приділити більше уваги моєму особистому проєкту, який зі зрозумілих причин зараз не в пріоритеті.

Я вірю в те, що війна закінчиться, і Україна переможе. Повною перемогою буде, якщо всі окуповані території повернуться Україні. https://www.the-village-kz.com/

Translated with www.DeepL.com/Translator (free version)

Теги

Новости по теме