Без пастуха — панікують. Балтійські контррозвідники розгадали таємницю російської душі

Сотні громадських діячів і політиків країн Балтії, зокрема експрезидент Естонії Тоомас Гендрік Ільвес, днями поширили статтю естонського видання Eesti Ekspress. Матеріал вийшов під назвою «Людське життя не має там жодної ваги: фахівці контррозвідки відверто розповідають про російську жорстокість».

Автор статті — естонський драматург і журналіст Ееро Епнер. Він готував цей матеріал кілька місяців, зокрема обговорюючи з контррозвідниками останні події в Україні. Його співрозмовники роками викривали шпигунів серед урядовців Естонії, Литви та Латвії ― і переважно ті шпигували в інтересах росії. Вони досліджували особливості поведінки росіян і російської влади десятки років ― і те, що сталося в Бучі, їх не здивувало. Точно так само, за словами естонського працівника спецслужб Александра Тоотса та його латвійського колеги Нормундса Межвєтіса, росіяни чинили під час окупації балтійських держав наприкінці 1930-х ― на початку 1940-х. Свідчень про ті часи лишилось менше, однак і почерк, і пріоритети вгадуються одразу.

Як Тоотс викривав шпигунів, навіть якщо це були давні колеги. Контроль власної поведінки та спостереження за емоціями супротивника були потрібні частіше, аніж розум. «Коли постає реальна загроза викриття, вони не знають, як поводитись. Чи просто не можуть залишатись холоднокровними. Вони стають емоційними, дратівливими, плутаються у словах і рішеннях. На якомусь

етапі російські агенти просто втрачають контроль і нічого не можуть із цим зробити», ― пише автор. А Тоотс пісумовує: «Хаос ― це риса російської культури. Там завжди має бути поводир, пастух керівник, інакше все перетворюється на анархію». Коли росіяни опиняються віч-на-віч із ризиком і мають приймати складні рішення, вони починають панікувати та видають себе.

У матеріалі балтійці запевняють, що завдяки історії та географічному положенню своїх країн вони розуміють росіян найкраще з усіх в ЄС. І точно так само, як українці, вони намагаються переконати світ, що ця війна не одноосібна ініціатива путіна, а органічний наслідок реальності, в якій живе російське суспільство. Де «могутня» та страхітлива держава вважається більшою цінністю, аніж особисті добробут і розвиток. Де визнається тільки право сили, а сам факт участі в переговорах сприймається як слабкість. Де немає розуміння, що ситуація може принести вигоду обом сторонам, ― хтось точно має програти, і це точно має бути не росія. «Заходу пощастило, ― каже Тоотс. ― Ми є буфером між ним і росією. Вони багато про що забули та вважають, що росія ― така ж, як і вони». Але це не так. Навіть якщо якимось дивом опозиційний політик Олексій Навальний вийде із в’язниці та очолить росію, для якісної зміни держави серйозно очиститись має саме російське суспільство. Але росіяни сотні років не робили якісної роботи над помилками. Безкарність призвела до відчуття вищості. А результат цього тепер пожинає увесь світ.

Єдиним шансом на те, що росія та російське суспільство перестануть бути загрозою для цивілізованого світу, співрозмовники Епнера вважають нищівну поразку москви у війні з Україною. Лише всеохопна криза може підштовхнути росіян всерйоз замислитись, що ж у їхній організації життя не спрацьовує ― і докласти зусиль для змін. А поки що двоюрідна прабабуся Епнера, яка попри сторічний вік досі енергійна та відносно здорова, із початком повномасштабної війни росії проти України забула про спокійний сон ― вона боїться, що росіяни знов прийдуть її ґвалтувати, як це було у 1940-х.https://babel.ua/ Ілюстрація з сайту durdom.in.ua

Теги

Новости по теме