Війна — один із найбільших викликів для економіки і системи державного функціонування. А в часи, коли економіка перебуває в шоці, особливого значення набуває питання працевлаштування і зайнятості населення.
В українському випадку слід зважати на потужні міграційні рухи внаслідок воєнних дій — як всередині країни, так і за кордон. Адже виїхало понад 5 млн людей — переважно жінки та діти. Також маємо понад 5 млн внутрішньо переміщених осіб, які також втрачають роботу і засоби для існування.
За даними НБУ, за 4 місяці війни близько 40% людей втратили роботу. А ті, що залишились працювати, теж не почуваються захищеними. Бо лише на 10% підприємств не погіршилась фінансова ситуація, а значить, роботодавці не можуть достатньою мірою забезпечити соціально-економічні права та інтереси працівників. Дуже часто на підприємствах переходять на скорочений робочий тиждень, відповідно падають зарплати.
Однак економіка поступово адаптується до умов воєнного стану. Зараз близько 70% підприємств зазначають, що їхній фінансовий стан стабілізувався і вони бачать перспективи подальшого розвитку. У контексті працевлаштування українців сьогодні є два важливі напрями, які при мудрих підходах можуть мобілізувати ринок праці.
По-перше, це релокація підприємств, коли тисячі бізнесів порятувались, переїжджаючи із зони бойових дій на захід, у більш безпечні регіони. Це явище тема позитивне, адже вдалось зберегти робочі місця.
Але кожна хороша ідея у нас іноді доводиться до крайнощів. Зараз ми спостерігаємо, що деякі мери західних міст настільки активно захопились піаром, що агітують проводити релокацію з Київської чи Черкаської області, де вже бойових дій нема.
Зрозуміло, що якщо далі підприємства будуть переміщатися на захід країни, це призведе до втрати робочих місць у центрі і на сході. Втрата робочих місць призводить до економічне спустошення, за яким приходить соціальна деградація територій. Тому питання релокації має мати розумні межі.
Внутрішній трудовий фронт: чи можливо повторити досвід США
Друга важлива тема – це державна гарантія праці. Лише вона в умовах війни може сформувати масову зайнятість для населення, яке залишилось в Україні.
Формат державної гарантії праці, або так званого внутрішнього трудового фронту була започаткована у США під час ІІ світової. США — ліберальна країна, але в умовах війни вони також застосовували таку термінологію.
Під час Другої світової війни завдяки внутрішньому трудовому фронту США забезпечили максимальну зайнятість населення. Це врешті-решт і допомогло подолати наслідки великої депресії 30-х років минулого століття.
Мобілізаційна економіка у США дозволила забезпечити зайнятість населення на рівні 95%. При цьому заощадження населення акумулювались у оборонні облігації. Економіка була залучена до виконання оборонного замовлення.
Внутрішній трудовий фронт – це один з елементів мобілізаційної економіки, коли трудові ресурси мобілізуються на досягнення певних стратегічних цілей.
Як цей досвід можна перенести в Україну? У нас теж є перспективи для створення такого трудового фронту. Для цього необхідно нашим профільним міністерствам активно працювати з волонтерськими організаціями і розпочинати оплачувати роботу хоча б на рівні зарплати 6500 грн.
Україні також необхідно створювати електронну платформу для розміщення державного замовлення серед суб’єктів малого і середнього бізнесу, залучати волонтерські організації у систему державної гарантії праці — акредитовувати волонтерські організації та платит їхнім працівникам заробітну плату на рівні мінімальної, підтримувати пояс підприємств на сході шляхом системи державної гарантії замовлень.
Забезпечення збуту продукції та зайнятість за допомогою державного замовлення, активне залучення у держзамовлення малого та середнього бізнесу створить каркас мобілізаційної економіки і в Україні.
Дуже важливо, щоб питання внутрішнього трудового фронту не було використано для позбавлення людей якихось соціальних виплат.
Нещодавно ми чули висловлювання прем’єр-міністра, що люди з системи зайнятості, які понад 30 днів не можуть знайти роботу, будуть залучатись до громадських робіт. У випадку відмови вони можуть втрачати свої виплати.
Також звучать заяви, що можуть бути скасовані якісь виплати для мігрантів за кордоном.
Якщо зробити внутрішній трудовий фронт ключовою ідеєю економіки, а не ширмою для сумнівної економії під час війни, він може стати не тільки зайнятістю, а й найкращою мотивацією людей до відновлення країни.
Олексій Кущ, фінансовий аналітик.
https://thepage.ua/ Ілюстративне зображення -https://www.lvivpost.net/
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
