За Україну воює Ісус. Це ім’я, а прізвище — Коржов

25-річний офіцер 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила із волинського селища Стара Вижівка став відомим від народження. А все завдяки своєму імені – батьки назвали його Ісусом. «Такого раніше в історії не було ніколи, я був першим в Україні і в Європі», – з посмішкою говорить нині чоловік. А його побратими жартують: «На землі все так погано, що сам Ісус прийшов в армію служити».

Назвав сина на честь Бога

Ісус Коржов з дитинства звик до уваги. Все через своє ім’я та історію кохання його батьків. Про неї у кінці 1990-х – початку 2000-х багато писали і навіть знімали телепрограми. Так, газета «Сегодня» 6 січня 1999-го писала, що батько Ісуса Андрій Коржов у 22 роки потрапив у тюрму. П’ятнадцять років він провів у в’язницях Одеси, Сокаля, Львова. Там пережив перебудову, проголошення України незалежною… У 1989 році віруючим дозволили бувати у в’язницях – і тоді затяті злочинці круто змінювали своє життя і відкривали серце Богу.

– Я нікому не був потрібен. Усі забули про мене, але я прислухався до слів віруючих, які приходили до нас… Довгий час вагався, не міг зосере­дитися… І я увірував. Розумієте? А Він мені пробачив, – розповів журналістам Андрій Коржов про свій шлях до Бога.

Він був одним із перших, хто 1994 року у Львівській колонії суворого режиму прийняв хрещення.

Із майбутньою дружиною Ларисою зі Старої Вижівки Андрій познайомився наприкінці 1996-го, йому ще залишалося сидіти понад рік. Пів року вони лише листувалися і жодного разу не бачилися.

– Я приїхала на побачення. Чекаю. І тут їх виводять… чоловік десять. Посередині стоїть хлопчисько – сміється, аж підскакує. Це і був Андрій, – розповіла журналістам жінка першу зустріч.

Вінчання було скромним – тісна кімната мало нагадувала палац урочистих подій. Щоб побути удвох, молодятам надали на три дні спеціально відведену кімнату.

Як кожна сім’я, Коржови мріяли про дітей. Але Лариса не вагітніла.

– Я пообіцяв тоді Богу, що якщо у нас народиться син, я назву його Ісусом, – розповідав Андрій Коржов.

А через два тижні жінка йому повідомила довгоочікувану новину.

І коли народився хлопчик, його батько виконав обітницю. Правда, через трохи дитині дали ще й інше ім’я – Назар, тобто, Ісус із Назарета. Були такі люди, яким незручно так називати з релігійних міркувань. 

– Від сина я не приховуватиму свого минулого, – казав у перші місяці життя свого первістка Андрій. – Бог дав мені мудрість, наче я і не відбував покарання. А свого Ісуса, звичайно, хотів би бачити насамперед чесною людиною.

За чверть століття, які минули з того часу, можна сказати, що Андрій Коржов своє слово стримав. Бог благословив цю родину зі Старої Вижівки сімома дітками. Про них у невеликому містечку говорять тільки добре. Найстарший їхній син, Ісус, завдяки якому сім’я і стала відомою, обрав шлях воїна-оборонця. Нині він – старший лейтенант, командир розвідувальної роти 24-ї ОМБр імені короля Данила. Його бойовий шлях почався ще до повномасштабного вторгнення. З 2017 року він служив  контрактником у 80-й десантно-штурмовій бригаді. Був з нею в АТО. Хлопця запримітили і запропонували іти вчитися на офіцера. Одеську військову академію він закінчив уже під час повномасштабного вторгнення. Тому відразу потрапив на фронт. На офіційній сторінці 24-ї бригади розміщено 50-хвилинне інтерв’ю з Ісусом-Назаром Коржовим. У ньому він розповідає коротко історію сім’ї, про те, як над ним глузували у школі: називали «святим», питали «чи знає Люцифера». Про все молодий чоловік говорить з посмішкою. Так само невимушено розповідає про бої. Слухаєш – ніби якийсь захоплюючий пригодницький фільм дивишся. А він же говорить про криваві бої під Кремінною, Бахмутом, Херсоном.

– Сказали нам іти наступати вздовж Дніпра, 30 кілометрів проламати. Ви що, смієтеся?! Та які 30 кілометрів?! Ми ж все вивчили: тут така лінія оборони, тут танки, тут резерви… Та куди? Нє-нє… Ми до останнього думали, що нас на смерть тупо відправляють, – розповідає Ісус-Назар. – І от ранній ранок: «Вперед!» – і ми вклинюємось в передній край. Ми перші, потім наступний батальйон, потім ще один… По нас працювала артилерія, ланцети, летіло все. А ми проламали передній край, у нас був тільки один трьохсотий (поранений, – авт.) Ми пройшли 30 кілометрів на самому характері! Це так мощно виглядало. Коли ми відбили ці позиції, я зайшов на них, у них там були построєні просто замки, з дерева і землі. Ти заходиш – в повний ріст окопи, в повний ріст бліндажі внизу. Крупнокаліберні кулемети через кожні 20 метрів. Дороги заміновані… Це було нереально взяти. Дивишся – ну як?! Ми залетіли туди просто на фарті – а вони через поле тікають хто куди врозсипну. Переодіваються, скидають все із себе… Кидають своїх трьохсотих і двохсотих…

Ісус-Назар Коржов – офіцер нової формації. Він двічі був поранений, але намагався швидше відновитися, щоб знову стати у стрій. Їздить на Хаммері, може управляти дронами (називає їх пташками). І абсолютно реально оцінює противника.

– У нас немає такого ресурсу, як у росії. Привезли «м’ясо» 100 тисяч – і вперед. Запитав одного полоненого, чоловіка років 58-ми: «Що ти тут робиш?» «А у нас, – каже, – немає варіантів. У бою можна до вас у полон потрапити. А якщо побіжимо назад, то свої розстріляють».

У них там загранзагони стоять. От вони лізуть і лізуть вперед… Якщо я не буду з ними воювати, то моїй сім’ї не поздоровиться. Вони ж заходять без розбору, все навколо у селах і містах зносять до фундаментів і кажуть: «Ми вас освободили». Тому ми мусимо тут воювати, щоб зберегти своє майбутнє і майбутнє своїх рідних. Мусимо давати опір і знищувати ворога.


Ісус з татом Андрієм

А ще Ісус Коржов не розуміє тих чоловіків, які розслабилися на «мирній великій землі», ходять у спортзали, на дискотеки і вряди-годи задонатять сотню гривень для армії. Якщо так продовжуватиметься, каже, то ми можемо і програти. Хоч сам старший лейтенант Коржов переконаний: ворога в Україні чекає тільки смерть.

Наталка СЛЮСАР

Фото з відкритих джерел https://visnyk.lutsk.ua/

Теги

Новости по теме