«Білий танець» для коханого чоловіка

Як хочеться їй іти легко, поспішати, пробігти, пролетіти хоча б подвір’ям, не замислюючись над кількістю кроків. Та Наталя рахує їх кожен і радіє, що може ступати бодай неспішно, але своїми ногами. Протез, відколи нога схудла, почав дошкуляти, і вже виготовляють новий, зручніший… Життя триває, й у цьому, новому його відрізку, мужня жінка з обпаленого війною Оріхова відроджує свою, зранену війною, долю.

ТОРІШНІЙ листопадовий день вписався в сімейний календар родини Лічманів довічно. На жаль, у кольорах печалі. Наталя, соціальний працівник Оріхівської громади, зранку вирушила до гуманітарного штабу, розташованого в одній зі шкіл. Усе було звично — волонтер отримувала продукти, роздавала хліб підопічним, людям похилого віку. Але в одну мить світ перевернувся — територію школи, де це відбувалося, обстріляв ворог. Один чоловік загинув, двох жінок поранило. Наталя отримала важку вибухову травму, у результаті — відірвана ступня, численні осколкові поранення — ребер, внутрішніх органів, очей. Люди, які були на той час у штабі і не зазнали ушкоджень, як могли, рятували потерпілу. А вона, прийшовши до тями, у шоку, знемагаючи від болю, набрала номер найближчої і найріднішої людини — чоловіка Олександра.

— Сашко примчав негайно, — згадує Наталя. — Картина, що відкрилася його очам, була жахливою: закривавлена дружина з відірваною ногою посеред купи уламків, скла, багна. Звідти мене везли до найближчої лікарні, у село Таврійське…

Лікарі обласної клінічної лікарні, куди згодом доправили жінку, боролися за кожен клаптик зраненого тіла, кожен ушкоджений орган, навколо її порятунку об’єднались фахівці кількох відділень. Наталя Вікторівна перенесла ряд операцій, оперативні втручання на очах із перервами тривають досі. У неї відкрилась складна форма діабету, коли приборкати цукор вдається важко. Два місяці на лікарняному ліжку, невелика перерва і знову операції. Тяжка реабілітація, звикання до нової себе.

Здавалось, зазнаючи таких фізичних і душевних мук, людина може зневіритися в майбутньому, впасти у відчай. Але мужності цієї жінки має повчитися кожен, кому спадає на думку нарікати на долю.

Так, вона іноді без причини може плакати. Може зануритися в свої думи і сидіти без руху, згадуючи, напевне, щось із довоєнного. Але недовго. Кроки до відновлення свого організму, міцна воля вражають. Жінка вчиться жити в нових реаліях, не уникає людей, навпаки, тягнеться до них. Дев’ять років приходила на допомогу нужденним, завжди їм співчувала, а тепер опинилася в ситуації, де на собі відчула турботу колег, друзів і просто незнайомих.

— Людське добро робить мене кращою. Дякую всім, хто упродовж року йшов поруч зі мною шляхом моїх тяжких випробувань, — зізналась Наталя. — Сама б я не подужала. Передусім відчула співпереживання колег із Товариства Червоного Хреста — ми й у мирні часи були на одній хвилі, бо мають одну місію наші служби, а тут Людмила Калашникова, Оксана Бекетова й усі, хто опинявся поруч, у прямому сенсі допомогли мені стати на ноги після операцій. Я жодного дня не залишалася без підтримки моральної. А вона мені була необхідна, як повітря. Та й опісля, і зараз. Окрема дяка професійності лікарів.

Наталя не скаржиться на долю і обставини, хоча родині ведеться непросто, зокрема, й матеріально. Її інвалідна пенсія 2760 гривень та чоловікова, для догляду, 1760 — сімейний бюджет. Коли б не виплати як внутрішньо переміщеним особам, узагалі було б скрутно. Лише одне відвідання аптеки, де придбала необхідний глюкометр, апарат для вимірювання тиску та деякі ліки, одразу поглинуло місячну пенсію. Винаймають житло в Запоріжжі, а дім в Оріхові, облаштоване гніздечко, не відомо, чи переживе війну. Мало того, що ворожі обстріли зруйнували дах, ще й мародери навідалися — винесли частину ужиткових речей, не погребували одягом, поцупили прикраси.

Проте, хоч яких матеріальних втрат не завдавав би суворий час, ніщо не підвладне зруйнувати, висушити джерело, яке живить цю сім’ю, — почуття любові й відданості. Чоловік Олександр перебрав на себе усі турботи про дружину з першої хвилини, як побачив її поранену. Доглядав, годував, ночував на лікарняних стільцях, аби щохвилини бути поруч. Був нянькою і психологом. Опорою і вірою в те, що кохання лікує. Він витирав їй сльози і втамовував розпач, підтримував несміливу, коли вчив ходити з протезом…

В горі і в радості бути разом — присягалися молодята, стаючи на весільний рушник у свій щасливий день одруження. Хіба ж думалося тоді, що такої перевірки зазнають їхні почуття через 28 років. Нещодавно з нагоди цієї дати чоловік влаштував невелике сімейне свято. І Наталя, почувши улюблену мелодію, запросила коханого на танець… «Білий» і світлий!

http://www.silskivisti.kiev.ua/

Теги

Новости по теме