Рідкісні видання та неймовірна історія: як в Україні «живе» одна з найстаріших книгарень

Найстарішій книгарні Києва — 83 роки. «Академкнигу» відкрила Національна академія наук (НАН) України у роки Другої світової війни.

Фірмовий магазин працює з 1940 року на вул. Богдана Хмельницького, 42. Продають сучасні й старі книги різних жанрів, на полицях багато фахової й наукової літератури. Попри важкі часи й роботу в умовах бойових дій, у книгарні зберегли вишуканий старовинний інтерʼєр.

Наразі культурна памʼятка під загрозою закриття. Крамницю передали Фонду держмайна, а НАН як власники приміщення просять за оренду непосильну плату. Працівники книгарні понад усе мріють зберегти цей унікальний історичний спадок і відновити його колишню велич.

Кореспондентка Gazeta.ua побувала у настарішій книгарні столиці.

БРОНЗА Й ІНКРУСТАЦІЯ

У центрі міста на вул. Богдана Хмельницького людно. Старою вулицею неквапливо гуляють кияни, а літні тераси кавʼярень переповнені відвідувачами. Тут між сучасними закладами причаїлась крамниця з непримітною, на перший погляд, вивіскою.

Високі коричневі двері з аркою відчинені, а в тамбурі на стінах висять оголошення про культурні події столиці. Широкі вітрини з деревʼяними рамами й помітно старим склом заповнені книжками. Дубові двері важко відчиняються, на них ще досі збереглися бронзові масивні ручки.

Це — найстаріша книгарня Києва. Від висоти стелі паморочиться в голові, її прикрашає ліпнина з рослинним орнаментом. Місцями побілка пішла тріщинами й вже почала осипатися.

Одразу на вході зустрічає працівниця у смугастому светрі, із короткою зачіскою. Тетяна Корольова тут вже понад 12 років, до цього працювала в іншій книгарні. Любʼязно пропонує провести екскурсію.

— Ми залишили все, що було станом на 1940 рік, це єдина книгарня, яка взагалі збереглася, — розповідає Корольова. — Хрещатика, Бессарабки — цього майже нічого не було. Усе було зруйновано під час війни. Ця вулиця якось збереглася. Нас відкривали як академічну книгарню. Там, де бургерна зараз, також були ми, і у підвалі ще один зал колись працював. Є другий поверх, вихід на вулицю Івана Франка, але зараз він зачинений.

Стіни оздоблені дубом з інкрустацією ручної роботи, аж до стелі полиці зайняті книжками. Праворуч перед дверима до другої зали стоїть касова будка, також із дерева. Звідти струменіє яскраве тепле світло. У приміщенні пахне папером, газетами і трохи чаєм.

Раніше у книгарні працювало більше 10 людей, але зараз — усього троє. Після початку повномасштабного вторгнення виїхали, зізнається жінка і проводить у відділ старої книги.

— Тут у нас багато радянських видань і більш сучасних, — каже Тетяна й оглядає стелажі довкола. — Багато відвідувачів, особливо останнім часом, коли про нас виставили відео у соціальних мережах. Дуже багато молоді, а у вихідні не присідаю, бо одна працюю.

Старі видання в «Академкнигу» приносять кияни, щоб перепродати. Раніше покупці часто приходили за раритетною літературою саме сюди.

Це для мене — як зайти в нову церкву

— Не хочуть мати великі бібліотеки, як було це модно. Раніше не мали таких можливостей, як зараз, і всі читали книжки. Памʼятаю ще часи, коли черги в книгарнях стояли на вулицю. Був великий дефіцит, багато що забороняли. Купуємо у людей, раніше брали на комісію, коли мали можливість.

У книгарню приходить багато молоді. Часто забиті всі зали, каже Тетяна, бо поруч розташовані навчальні заклади й різні установи.

— Цікавляться художкою, поезією, психологією. І ми єдині, мабуть, хто має такий великий відділ юридичної літератури, тому що поруч суд, адміністрації. Книгарень у місті багато, але це для мене — як зайти в нову церкву, бо немає такої атмосфери. Сюди люди заходять з відкритим ротом, усе фотографують, часто навідуються іноземці. Наші світлини виставляли в Китаї, Парижі. Поруч посольства, тому ходили всі до нас. Таких книгарень в Україні майже не залишилося. За все це боремося, намагаємося зберегти. Під нами пустота на три метри, а стелю, що ви бачили в першій залі — то залив сусід. Відмовився відшкодовувати, тому так і не зробили ремонт.

Наразі книгарня підпорядковується Фонду держмайна як підприємство, а приміщення досі належить Національній академії наук. За нього просять платити щомісячну оренду 30 тис. грн, але така сума для крамниці непідйомна.

— Зараз у нас хочуть забрати це приміщення, мабуть, щоб відкрити черговий ресторан, — говорить Корольова. — Боюся, щоб не залишилися на вулиці. Не знаємо, які плани в академії, бо поки намагаємося знайти спільну мову. Будь-яка країна чи місто за своє борються, а що у нас скоро залишиться від Києва? Я — киянка, не можу вже дивитися на свій рідний Поділ. Тут же, подивіться, що робиться — немає нічого старого. А це ж дитинство моє, а зараз тільки все на фотографіях. Подивіться на Львів! Вони за кожну аптеку, зупинку, за кожну бруківку життя віддають. А в Києві раз — і нічого не шкода!

ДОВОЄННІ КНИГИ

Касирка Леся Шепілова працює у книгарні понад 30 років. Потрапила сюди ще молодою дівчиною після навчання. Тоді «Академкнига» була більшою, але з роками не втратила унікальності, згадує.

— Кіосків було багато. У такий час черги стояли рядами, уздовж прилавків, — розповідає Леся. — Я товарознавець за освітою, так тут і залишилася. Не присідали за весь день, я приходила додому, як вижатий лимон, тому що багато покупців мали. Люди дітей приводили сюди, а зараз ці діти вже дорослі, досі до нас навідуються, але тепер вже за фаховою літературою.

— Леся, покажи требник (церковна книга, яка містить тексти богослужіння і моління. — ), — звертається до жінки Тетяна Корольова.
Сивий чоловік у строгому костюмі оглядає довсту масивну книгу в рудій палітурці зі шкіри. Вартість такого требника — 15 тис. грн.

— Ідуть до нас цілими родинами. Іноді батьки жартома жаліються, що проходять повз, а діти тягнуть зайти, — додає Тетяна.

До другого рівня зали старої книги ведуть деревʼяні вигнуті сходи з лакованими перилами. Полиці на стінах тісно заставлені літературою різних жанрів. За столом біля словників і найдавніших видань сидить букіністка Надія Некрут. Перед нею — компʼютер, у стовпчик склала книжки з потертими палітурками.

— Найстаріші книги, які у нас є — це міжнародні словники, — відкриває титулку. Пожовклі сторінки вкрилися плямами, відразу впадає в око великий шрифт із засічками, вибитий друкарською машинкою. — Це видання 1876 року, коштує 800 гривень.

Одна з найдорожчих книг — біблія 1900-х років за 15 тис. грн. Її реставрували, а сторінках збереглися рідкісні гравюри.

У нас набагато дешевші книжки

— Зараз раритетні видання рідко приносять, — говорить Некрут. — Після реклами багато покупців, і всі під враженням усе розглядають. Першокурсниці на днях приходили і казали, що здивовані й повернуться ще. У нас набагато дешевші книжки, навіть у першому відділі, де нові. Багато довоєнних книжок у букіністичному відділі залишилося. Є постійні клієнти, які раз в тиждень стабільно приходить — одну книжечку, але візьмуть.

В «Академкнизі» Надія Вікторівна працює з 2005 року. До цього у книгарні «Мистецтво» на Хрещатику. Її закрили, а співробітників разом з антикваріатом, іконами й книжками виставили на вулицю, згадує жінка.

«ЛАСИЙ ШМАТОК»

У залу квапливо заходить чоловік у багряній куртці й тонких окулярах у залізній оправі. Букіністка розповідає, що це Юрій Буряк — український поет, перекладач, мистецтвознавець і видавець, лауреат Шевченківської премії, а віднедавна й директор книгарні.

У 2022 році співробітники запропонували йому очолити «Академкнигу», бо знали, що він допоможе зберегти історичне місце від закриття. До цього Юрій Григорович часто приходив сюди купувати книжки, каже Ніна Вікторівна. Директор піднімається сходами й зупиняється біля перила.

— Скільки на вулицях кіосків з пресою залишилося? Усі вже понищили, — каже суворим голосом Буряк. — У всіх цивілізованих країнах скрізь є кіоски, а у нас у центрі немає. Хто за це відповідає? Це ж дикунство, варварство! Цей магазин — спроба врятувати те, що залишилося від найдавнішої академічної київської книгарні. У колишніх приміщеннях зараз щось схоже на «громадський туалет», а це та частина, за яку ми воюємо. Намагаємося її захистити…

Головне завдання зараз для Юрія Григоровича — зберегти книгарню і її автентичність.

— Ті умови, які держава ставить перед такими культурними обʼєктами, дуже складні, — зізнається поет. — Ми можемо існувати, тільки сплачуючи величезну оренду. Книгарня просто неспроможна таку суму покрити в умовах війни, тому що багато наших покупців або за кордоном, або не мають коштів, або їм не до цього. За років премʼєрства Арсенія Яценюка ухвалили закони, які розірвали історичний звʼязок книгарні з Академією наук, бо частину підприємств віддали Фонду держмайна. Це вибило землю з-під ніг книгарні, тому що приміщення залишилося у власності ЖЕКу академії.

Приміщення від підприємств, припускає Юрій Григорович, могли відʼєднати навмисне. Більшість обʼєктів розташовані в центрі столиці, а це «ласий шматок» для олігархів, каже директор.

— Я зараз шукаю шляхи, як вийти з цього становища. Трапляються добрі люди, здатні допомогти, — розповідає. — Але за їхніми намірами часто прихований підтекст, бо їх цікавить насамперед приміщення. Зараз можуть казати, що не перепрофілюють цей заклад, але ніхто не дає гарантій.

Тут навіть в часи тоталітаризму, стагнації був прошарок інтелігенції

Співробітники зверталися до Кабміну, а також до міського голови Віталія Кличка. Київрада повинна підключитися до вирішення цього питання, бо це унікальна памʼятка культури, говорить Юрій. — Тут у нас повно всього — їсти можна, де завгодно. А книгарні немає на цій вулиці, якою ходили всі наші класики. Тому намагаємося знайти якийсь шлях, взаєморозуміння з академією. Колись тут навіть в часи тоталітаризму, стагнації був прошарок інтелігенції. У тому приміщенні, де зараз бургерна, був унікальний інтерʼєр — усе знищили. Такого не допустили б у жодній країні.

У радянські часи у книгарні можна було придбати й українські видання.

— Та література, яка не підлягала забороні, уся була в цій книгарні. Представлені видавництва «Наукова думка», «Дніпро», «Молодь», «Український письменник», де я десять років директором був, — розказує Буряк. — Зараз у нас представлені унікальні видання — невідомі раніше твори українських письменників.

Книгарня працює до 18:00. Час від часу у дверях зʼявляються нові відвідувачі і з захватом піднімають очі, оглядаючи старовинний інтерʼєр. https://gazeta.ua/

Теги

Новости по теме