17 перших класів в одній школі в Софіївській Борщагівці

Розвинена інфраструктура, 15 хвилин до метро і будь-які супермаркети в пішій доступності. Так зазвичай ріелтори рекламують переваги життя у передмісті Києва. Та є нюанс, про який продавці нерухомості воліють промовчати, а місцеві мешканці — кричать вже багато років, однак безуспішно: освітні умови для дітей.


Перше Вересня 2022-2023 навчального року

Не секрет, що й до широкомасштабного російського вторгнення в садочках та початковій школі передмість критично бракувало місць. Однак велика війна загострила проблему катастрофічно: в перші класи деяких шкіл цього року зарахували по 40 з гаком дітей, а кількість перших класів обчислюється останніми літерами алфавіту.

Чому все так погано і чи існують варіанти вирішення проблеми, розбирався «Телеграф».

Популярне передмістя Києва — Софіївська Борщагівка — найбільше село в Україні. Тут вже побудовано з десяток великих житлових комплексів, а спорудження нових не припинялося навіть після початку вторгнення. Бюджетні квадратні метри в Борщагівці стали магнітом для молодих сімей. За переписом 2001 року, у селі мешкало близько 6,5 тисяч осіб, проте зараз, за різними даними, населення Софіївської Борщагівки становить від 22 до 28 тисяч.

В селі лише одна(!) школа комунальної форми власності — «Софіївсько-Борщагівський ліцей». За даними інформаційної системи управління освітою, спроможності ліцею — 1 тисяча учнів, проте фактично в школі навчається близько 3,5 тисяч. І до великої війни ліцей вимушено був надпопулярним закладом, а зараз, з появою великої кількості переселенців, школа просто тріщіть по швах.

До прикладу, на 2023/2024 навчальний рік в ліцеї було сформовано 17 перших класів (від «А» до «У»), в кожен з яких зараховано по 40 учнів!

Взагалі-то адміністрація школи не може перетворювати класи на банки зі шпротами, адже, згідно із законом «Про повну загальну середню освіту», число учнів у класі державного, комунального закладу освіти не може становити більш як 24 для здобувачів початкової освіту і 30 — для здобувачів базової чи профільної середньої освіти.

Насправді ж ця норма закону майже ніколи не виконувалася. По 35-40 учнів у комунальній школі було і в попередні роки. Та закон все ж змушував місцеву владу якось ворушитися. Так, 2020 року до школи зробили прибудову, розширивши її спроможності.

Однак торік у липні нардепи зробили «подарунок» місцевій владі: на період воєнного стану парламент призупинив дію норми про наповнюваність класів. Таким чином, «ущільнювати» дітей стало цілком законно.

І така ситуація в школах не тільки Софіївської Борщагівки. Схожі проблеми в сусідньому селі — Петропавлівській Борщагівці. Так, станом на 11 травня (у розпал вступної кампанії для першачків) в місцевому ліцеї №1 не було жодного вільного місця, а при проєктній потужності у 650 учнів школа прийняла 2200 дітей.

Сусіднє Вишневе — офіційно вже не село, а місто, однак проблеми такі ж. У місцевому ліцеї №1 цього року — вісім перших класів по 35 учнів в кожному.

Чому так відбувається

Причини перевантаженості шкіл очевидні: нові житлові комплекси з’являлися швидше, аніж соціальна інфраструктура до них.

«Масове будівництво багатоквартирних будинків у передмістях триває не один десяток років, але під час їхнього спорудження «забувають» про зведення шкіл, дошкільних і позашкільних закладів, — пояснює «Телеграфу» освітній омбудсмен Сергій Горбачов. — Міста-супутники Києва втратили можливості щодо побудови шкіл у доковідні та у довоєнні часи, хоча для цього були усі можливості: вільна земля та фінансові можливості. Причиною є жадібність до коштів, відсутність стратегії розвитку міст, відсутність політичної волі».

Які це створює проблеми?

По-перше, більша кількість учнів потребує більшої кількості педагогів. А де ж їх взяти, коли з початком широкомасштабного вторгнення, за даними МОН, з України виїхало 12,5 тисяч вчителів.

«Перші класи у нас на папері були сформовані ще наприкінці травня, але по факту вчителів десь у половини з них не було, — пояснює «Телеграфу» мама першокласника з Софіївської Борщагівки Ірина Фещун. — До 27 серпня, тобто менш аніж за тиждень до початку навчального року, ми не знали, хто у нас буде вчитель і чи є він взагалі. Потім наш клас розформували і почали розподіляти дітей по інших класах, де вчителів змогли знайти. Я думала, що буде жах по 40+ дітей в класах, та на щастя, через учнів, що навчаються дистанційно за кордоном, фактично в класі у нас 38 учнів».

По-друге, оскільки школи розраховані на значно меншу кількість учнів, аніж до них зараховано, другою зміною у першому класі у передмісті вже нікого не здивуєш. Втім, навіть таке розділення потоків не рятує, а тому…

«Тому в школу ми ходимо не щодня. Три дні ходимо, а два дні ми навчаємось онлайн. Добре, що я працюю з дому і маю змогу відвести дитину до школи на другу зміну в середині робочого дня. Та не уявляю, що доводиться вигадувати батькам, які з дому не працюють», — додає Ірина Фещун.

По-третє, наплив учнів критично загострює проблему укриттів у школах, яких і так бракує, адже, за словами очільника МОН Оксена Лісового, 75% українських шкіл мають укриття, тобто кожна четверта школа його таки не має.

«У нас є укриття, але під час повітряної тривоги, через перебір учнів, воно забивається просто вщерть: через задуху дітям стає зле, втрачають свідомість, деякі сидять просто на підлозі або ж в коридорі біля укриття. Та найбільший треш у тому, що до шкільного укриття, яке і так переповнене дітьми, може зайти взагалі будь-хто з вулиці або місцевих мешканців, адже шкільне укриття — одне єдине в окрузі, — жаліється «Телеграфу» мама першокласника «Софіївсько-Борщагівського ліцею» Діана. — А днями трапилася ситуація, що просто не вкладається в голові: під час повітряної тривоги водій шкільного автобуса висадив учнів старших класів, щоб в автобус могли влізти діти молодших класів. Тобто старші діти під час повітряної тривоги залишилися самі посеред дороги».

Ясна річ, про якість освіти в таких умовах годі й казати. І хоча голова Держслужби якості освіти Руслан Гурак в інтерв’ю «Телеграфу» пояснював, що більша кількість учнів в класах — то навіть на краще: «Більшість досліджень вказує на те, що вчителі якраз добре справляються, і велика кількість дітей в класі несуттєво впливає на результати навчання учнів. Все залежить від майстерності вчителя і педагогічного колективу», — запевняв Гурак.

Та за результатами моніторінгу рівня навчальних досягнень учнів 5-11 класів того ж «Софіївсько-Борщагівського ліцею», у першому семестрі 2021/2022 навчального року, з 34 класів — у семи класах рівень якості навчання не дотягнув навіть до 50%. І це ще до великої війни.

Альтернативи

Найочевидніша — віддати дитину до приватного навчального закладу, яких вистачає, і де число учнів першого класу варіюється від 8 до 15. Сільрада Софіївської Борщагівки навіть виділила з бюджету кошти, щоб стимулювати розвантаження єдиної комунальної школи: по 2 тисячі гривень на місяць всім батькам, які віддали своє чадо в приватний заклад. Однак ці гроші — крихти, порівняно з реальними цінами на навчання у приватних школах.

Візьмемо, до прикладу, приватний ліцей «Умка Grand» у сусідньому з Борщагівкою селі Святопетрівське. За інформацією видання, місяць навчання тут коштує 18 тисяч гривень. Окрім цього, 25 тисяч становить щорічний внесок і ще 5 тисяч гривень на місяць доведеться віддати за харчування. Це в рази дорожче від року навчання на контракті в топових вузах Києва.

Вартість навчання в приватному ліцеї

Або ж Новософіївській ліцей в самій Софіївській-Борщагівці. Навчання дитини тут буде коштувати трохи дешевше — 15 тисяч гривень, а харчування вже входить до вартості навчання.

Складніша альтернатива — віддати дитину до київської школи і їздити на уроки в столицю з передмістя. Однак без реєстрації одного з батьків на території обслуговування школи, адміністрація на законних підставах може відмовити у зарахуванні учня.

«В місцевий борщагівський ліцей я віддавати свою дитину не мав жодного бажання, — розказує «Телеграфу» батько першокласниці Андрій. — Знайшли неподалік школу в Києві, однак туди не брали, бо зареєстрований як ВПО я саме в Софіївській Борщагівці. Переїжджати в Київ і змінювати місце реєстрації — не варіант, бо вартість оренди житла дорожча, тож довелося піти на напівлегальні заходи: неподалік школи я зняв подобово квартиру, і в «Дії» змінив своє місце реєстрації ВПО, підтвердивши геолокацію. Неправильно, а що робити?»

А дійсно…

Що робити?

Щоб відповісти на це запитання, треба зрозуміти — а хто ж відповідальний за проблему? З кого питати?

«Це питання повністю власника закладу освіти (місцевої влади. — Ред.), — запевняє «Телеграф» екс-директор Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук. — За законом саме він зобов’язаний створити умови для навчання хоч і 25-ти перших класів. Або створити додаткові місця, або знайти стимули, щоб розвивалася приватна освіта, або ж запропонувати підвезення дітей автобусами в інший заклад освіти».

І, за словами освітнього омбудсмена, шлях вирішення проблеми для «відповідального» простий: «Будувати нові школи. Для цього потрібні гроші, земля та проєкт. Виділення землі та проект — це повноваження місцевої влади. Щодо коштів зараз бюджети усіх рівнів: місцеві, обласні та державний обмеженні через війну. Якщо раніше з державного та обласних бюджетів можна було співфінансувати будівництво закладів освіти, то зараз пріоритетом бюджетів є відновлення зруйнованих і пошкоджених закладів освіти через війну», — пояснює освітній омбудсмен Сергій Горбачов.

Але в тій же Софіївській Борщагівці, за словами місцевих депутатів, є і гроші, і земля, і проєкт. А школи нема…

«Кошти є. За нашою інформацією, земля виділена і вже є проєкт школи. Просто раніше був оголошений тендер, як пояснював сільський голова (Олесь Кудрик, — Ред.), але зайшла якась компанія, яка запропонувала дуже низьку ціну будівництва, тому з цією компанією побоялися зв’язуватись. Зараз оголосили інший тендер. Софіївська Борщагівка як повітря потребує нової школи. Ми постійно ставимо це питання нашому голові, він каже «буде-буде», а коли буде?..», — пояснює «Телеграфу» місцева депутат Наталія Розовенко.

І питання «коли» тут головне. Що дозволяє місцевій владі тягти вола, відкладаючи це «коли» на роки? Річ у том, що ОТГ хоч і відповідальні за організацію освітнього процесу на своїх територіях, відповідальності у них жодної.

«Велика біда нашого закону «Про освіту» в тому, що там взагалі відповідальності за його порушення нема. Через це закон не працює. Формально, це закон, але за сутністю — декларація намірів. Якби там була передбачена відповідальність, у нас сьогодні взагалі була б інша освіта», — підкреслює Лікарчук.

«В українському законодавстві існує дуже виразний дисбаланс між правами місцевих громад і їхнім обов’язком дотримуватися забезпечення прав, зокрема в освіті. Я спостерігаю велику кількість порушень прав в освіті з боку місцевих громад через те, що вони мають самостійність, але не мають зобов’язань дотримуватися прав. Потрібні зміни в законодавство для того, щоб були механізми захисту прав від свавілля місцевих громад», — додає Горбачов.

Це означає, що батьки нічого зробити не можуть? Не зовсім.

«Можна написати звернення до депутатів, до свого голови територіальної громади, піти на прийом, звернутися до голів фракцій місцевої громади. Потрібно писати звернення на народних депутатів, які напишуть звернення по спроможності школи, запитаємо як ОТГ збирається вирішувати питання, можливо потрібно, щоб обласний департамент освіти подивився на ситуацію і поговорив з громадою: місцевим управлінням освіти і головою», — пояснює Наталія Піпа.

«Найперше — це контролювати дії місцевої влади, зокрема використання коштів місцевого бюджету та розподілу земель. Це можна робити через офіційні запити до органів влади, перевіряти рішення щодо земельних ділянок. При виявленні порушень важливо надавати проблемі публічності, розголошувати проблему, факти порушень у медіа, соціальних мережах. Тому петиції, акції протесту батьків, мешканців громади з вимогою нарешті вирішити освітні питання спонукатимуть владу до дій», — резюмував Сергій Горбачов.

https://telegraf.com.ua/ Світлини з сайту http://sofbor-nvk.kiev.ua/

Теги

Новости по теме