Концерт був у самому розпалі, і гарна молоденька співачка районного штибу без усілякої задньої думки закликала присутніх міцніше плескати в долоні, якось призабувши, що добра третина глядачів мають тільки ОДНУ руку… Я зі страхом чекав, що вона не зі зла може в запалі кинути присутнім ще одну широковживану в артистичній тусовці фразу: «Я не бачу ваших рук!» Заклик з гімну «Душу й тіло ми положим» ці хлопці вже наполовину втілили, тому травмувати їм ще й душі – зайве…
Перебувати постійно на реабілітації поряд з тими, хто зазнав фізичних, психічних, психологічних і нервових травм на цій війні, справа одночасно легка і неймовірно важка. З одного боку, тобі прекрасно знайома тематика і нюанси цих посттравматичних постфронтових розмов, а з другого – у кожного власне мірило справедливості на цій війні, до якого ти не завжди можеш дотягнутись і його зрозуміти. Чому? Як казав один знайомий боєць: «Я не можу про нього нічого певного сказати, бо я в його чоботах не ходив!»
Те, що суспільству здається жорстоким чи трагічним, для фронтовиків стає звично-буденним і навіть… нецікавим. Так, так, саме нецікавим. Багато з них, навіть відвоювавши (бо важко повернутись на «нуль» без руки і ноги), все одно вже ніколи не зможуть остаточно повернутись до мирного життя – фантомні болі вони відчуватимуть не тільки у відірваних уламками мін і снарядів кінцівках, а й у знищених війною частках колись світлого і доброго серця…
…«В нас в роті є такий «Шаман». Йому років 45. Все вміє. Він і агеесник, він і кулеметник, він і снайпер. Відважний чоловік, орденоносець, надзвичайно толковий, але дивний. Приїхав з відпустки, витягнув з салону новенький «мавік», припасував до себе, потім взяв під пахву російський трофейнийавтомат АК-12 (він зі свого не стріляє, а трофейний навіть нікому не дає потримати), а під другу маленького пса-фокстер’єра і, без жодного слова, відразу пішов на позицію. Думаю, це все від неймовірної кількості контузій, які він мав, окрім поранень. Якось не було можливості вивезти через обстріли нашого «двохсотого», то хлопці чули, як «Шаман» з небіжчиком розмовляв і навіть пропонував йому каву. Контузії і їхні наслідки – то страшне…»
…«Я дівчині своїй відразу сказав, що мені руку відірвало по плече. Вона, на моє здивування, приїхала, доглядала, сиділа біля мене, їздила за ліками. Я думав, що вона себе примушує, тепер бачу – ні, все по-справжньому. До війни ми з нею за будь-яку дурницю сварилися, а тепер ходимо одне біля одного, як два кришталеві бокали – боїмось потривожити»…
…«Трохи смішного. Наші «едельвейси» штурмували одну під…ку посадку біля Білогорівки. То наші її візьмуть, то орки. Разів п’ять туди-назад штурмували. Зранку, при тумані. В групі хлопці були затяті, колишні атовці. Дід, Демон, Вампір. Під час однієї з атак командир відділення дивиться, а його штурмовиків на одного більше. Врешті взводний по рації каже їм: відходьте, стрьомно– вас мінометка порве на шмаття! Відійшли в балку метрів 500, командир відділення порахував – та ні, все правильно – було сім, а є вісім! Той «зайвий» не в «пікселі»,щось російською розказує, то його й питають: а ти власне, чоловіче, хто?! А він пояснює: та я з Донецька, мобілізований в ДНР, я проти вас воювати не буду, я хочу за вас. Всі в шоці, бо він разом з ними вже, як мінімум, двічі на штурм ходив, міг в спину постріляти всю групу. Навіть зброї не забирали. Вийшли на позиції – відразу з’явились «контріки» і забрали мужика з собою. Якась комедія. Фільм можна знімати. Як і про цю війну. Хоча, думаю, що багато хто прагнутиме її забути. З багатьох причин. Але хто реально воював, навряд чи зможе…»
Микола САВЕЛЬЄВ, ТРО, позивний «Волоцюга», публікація “Фантомні болі незавершеної війни” у повному вигляді у https://ratusha.lviv.ua/
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
