Сильна жінка

Натовп схлипував. Люди на колінах зустрічають труну з тілом полеглого бійця. Молилися священники, говорили про його звитягу та мужність. Мовляв, може й мріяв він померти на полі бою як справжній воїн…Траурна енергія кружляла в повітрі та підіймалася до блакитного неба, до білих хмарин, що пропливали наче кораблики над людьми. Цвіла весна – була війна… Безжальні контрасти нинішньої дійсності. І тут до мікрофону підійшла Вона.

Уся в чорному, маленька, згорьована жінка. Говорила рівно і спокійно, бо він лежав перед нею у відкритій труні. Стояла в його ногах і твердо знала, що хай там що, а вона це мусить людям сказати…Стала просити за нього пробачення у батьків, що він не зможе вже доглянути їх у старості. У синів просила прощення за те, що він уже поблагословить їх на щасливе і довге сімейне життя лише з неба. У священників, у людей, у всіх присутніх за те, що не встиг допомогти, порадити, посприяти. Вона просила пробачення за його різкий, але правдивий характер, за його сильну волю, імпульсивність і непримиренність.

– Сильна жінка, – почула я за плечима. – Вона мусить бути такою, – подумала я. Адже завжди говорив він, збирав майдани, стояв за правду, боровся за неї. А вона була його жінкою. Його коханою, красунею, розумницею, матір’ю його дітей, берегинею дому, в якому він так рідко бував. – Я дуже люблю вас, але Україну люблю більше, – казав він і мріяв про перемогу, про квітучу, сильну та незалежну країну – землю унікальних традицій і віковічних чеснот.

– Такі титани, як він, тримають небо над Україною, – сказала сильна жінка і заплакала. Ніхто не знав, чого вартували їй ці слова перед його домовиною, перед його блідим, знекровленим обличчям. Її серце стало вогненною кулею, що розривала груди, але душа гартувалася, як сталь. Люди ридали. Не так за ним, як кожен за своїм. За тисячами синів нашої землі, що полягли у боях і щодень віддають свої життя у боротьбі з ворогом. – Я звертаюся до військових, які тут присутні, – продовжила жінка уже через силу,– бийтеся, боріться, але живіть, благаю вас… Мені хотілося підійти до неї і просто мовчки обняти. Але я не змогла зробити цього фізично, бо натовп захопив і труну, і жінку, і попровадилася процесія з церковного подвір’я, проводжаючи Героя на вічний спочинок …

Раїса Обшарська. Ілюстрація: poetryclub.com.ua

Газета «Сільський господар плюс»

Теги

Новости по теме