Творчість живописця Геннадія Кіма (смт Саврань, Одеська область) давно приваблює мою увагу своєю позитивною енергетикою та «ретроспективною» технікою письма. Нещодавно вдалося не тільки безпосередньо споглядати його камерні, медитативні й не позбавлені декоративності пейзажі, а й поспілкуватися з ним особисто. 27 квітня виставка творів цього самобутнього митця відкрилася в двох невеличких залах Одеського муніципального музею особистих колекцій ім. О.В. Блещунова. Представлено 35 полотен.
«Пуантилістичні» пейзажі Геннадія Кіма споглядальні, а відтак ліричні, ніби варіації на одну тему — торжества світла, сонцепоклоніння, яке для самого автора має, швидше, християнські смисли у дусі пантеїзму. У ширшому сенсі це своєрідна метафора, поетична ідея присутності Бога.
Якщо порівнювати з музикою, то за формою представлені полотна близькі до короткого ноктюрну, а в експозиційному ряду — до дивертисменту. В них не тільки зникає сюжетність, але й нівелюється сама предметність, яка зводиться до плями, силуету, що розчиняється у потоці світла. Предмет — як натяк, ніби спогад. Отримуючи безпосередні імпульси від натури, не пориваючи з предметним світом, твір художника таким чином набуває символічного звучання. До речі, порівняння з музикою не випадкове, адже подібну асоціативність викликають й окремі назви полотен, як, наприклад, копія дипломної роботи «Мелодія південного моря» (оригінал не зберігся). Свого часу ця картина експонувалася на міжнародній студентській виставці.
Для мене особисто подібні роботи викликають підвищений інтерес з огляду на їх синтетизм, поглиблене бачення митця на ґрунті музичного мислення та асоціативності. Ця лінія була особливо виразною на зламі ХІХ — ХХ століть у символістів, скажімо, у творчості французьких художників групи «Nabis» («Пророки»), а також у таких майстрів, як Мікалоюс Чюрльоніс та Микола Реріх. В українському мистецтві подібне спрямування культивували Юхим Михайлів, Олександр Стіліануді, а в 1960 — 2000 роки — Флоріан Юр’єв. Залежно від особистих схильностей, менталітету, національно-культурних умов та традицій у кожному випадку ці твори дуже різні за стилістикою і змістом. У Геннадія Кіма, який має корейське коріння і східний тип світосприйняття, поєднаний з європейським, ця схильність, на моє переконання, проявилася в посиленні споглядальності та медитативності, у підсвідомому бажанні розчинитися у світловому потоці. Такий собі ірраціональний політ метелика до світла як позитивний фототаксис.
Споглядальність природи, що характерна для імпресіонізму, на якому виросла одеська школа живопису, вже далася взнаки у згадуваній дипломній роботі юного Кіма, але до техніки пуантилізму — цього дитяти імпресіонізму і науки, поєднання чуттєвості й позитивізму мислення — живописець звернувся пізніше, що стало його своєрідною візитівкою. Не дивно, адже постімпресіоністи також надихалися східними мистецтвами, передусім — японською гравюрою. Зазначу, що у нашому випадку це не чистий «дивізіонізм», а швидше його творче переосмислення, комбінація підходів, бо ж апологети цього напрямку не змішували кольори на палітрі, а створювали ілюзію правдивості шляхом накладання чистих кольорів на саме полотно, чим досягали ефекту оптичного змішування. Принцип, який озвучив сам художник: «Дайте мені багно — і я вам сонце напишу!» — це вже інша естетика. Принагідно зазначу, що у 1998 році Геннадій Кім успішно показав себе на молодіжній виставці-аукціоні в Парижі (його картина була реалізована за 15000 євро). У 2003-у брав участь у виставці імпресіоністів у Марселі.
Якщо у французьких пуантилістів К. Піссаро, Ж. Сера, П. Синьяка та їхніх послідовників поезія світла і предметний світ збалансовані й лише інтенсифікують наше сприйняття природи, то на прикладі творів українського митця ця техніка більше поетизує природу, перетворюючи мотив у казку. Світ як творіння Бога набуває у нашому випадку трансцендентності. Це основний меседж митця, і цим значною мірою пояснюється не дуже широкий тематичний репертуар його пейзажів, перевага світанкових чи вечірніх станів природи. Для художника цього достатньо, щоб за межами кадрової композиції глядач відчув безмежність світу, разом з автором не переставав благоговіти перед його неосяжною красою. Не дарма ще у студентські роки знайомі жартома називала Геннадія Кіма «ранковим художником». Задля справедливості слід зауважити, що у своїй творчості живописець поєднує натурні етюди і фотографії, а імпульси отримує навіть від поліграфічної продукції чи малюючи за уявою та по пам’яті. При цьому свіжість письма не втрачається, адже за його плечима — великий пленерний досвід, хоча й існує загроза впадання в «ефект». Щодо техніки, то перевага віддається олійним фарбам і гуаші. Характерно, що твори митця можуть оригінально сприйматися навіть у фрагментах. Підсумовуючи сказане, констатую, що це вже нова якість мистецтва — концептуальність.
Ознайомившись зі скупими біографічними даними про митця, звернув увагу, що його формування відбувалося на базі кількох художніх закладів: спершу (досить короткий період) — навчання на «худграфі» Одеського педагогічного університету у Віктора Єфименка і Валентина Філіпенка, згодом — в Одеському художньому училищі (педагог Петро Борисюк), а завершальна фаза пов’язана з двома роками «Художньої академії». Останній факт перекочовує з одного довідника в інший без уточнення, про який саме заклад ідеться. Прояснив цей пасаж сам бенефіціант: про Одеську міжнародну академію, відому ще з претензійним іменним додатком, характерним для космополітичних поривів одеситів, — «імені Леонардо да Вінчі». Конкретизую, що заклад діяв десь у 1992—1995 роках на зразок «творчих майстерень». Біля його витоків стояли Жана і Лариса Перекрьостови та дирекція Одеського художнього музею в особі його очільниці Наталії Касько. Орендували приміщення періодично в Одеському музеї західного та східного мистецтва і в приміщенні «Худфонду» на «Фонтані».
До речі, коли автор цих рядків озвучив для присутніх на вернісажі повну назву академії з іменем геніального італійця, то більшість сприйняла це зі здивуванням і недовірою. Але Бог з ним, із цим «сімейним» і приватним бізнес-проєктом під назвою «Академія», яка, попри свій короткий період існування, залишила яскравий слід, перш за все, у пам’яті студентів, котрі з вдячністю згадують своїх наставників, відомих метрів Юрія Єгорова, Ореста Слєшинського, Олега Волошинова, Адольфа Лозу, Григорія Палатникова, Ольгу Тарасенко та інших. Серед однокурсників Геннадія Кіма — вже визнані нині митці Лариса Дем’янишина, Ольга Котова, Юрій Зільберберг, Віктор Гоманюк, Андрій Чаркін, Олександр Силантьєв… Короткотривала діяльність цього закладу (яка закінчилася з від’їздом промоутера за кордон) важлива ще й тим, що дозволяє зробити висновок: постання повноцінної, емансипованої вищої художньої школи в нашому місті-мільйоннику можливе не лише за умови креативного ініціатора, але й за досягнення суспільного консенсусу в середовищі одеської художньої інтелігенції та створення відповідної фінансової бази. Даруйте за цей короткий відступ.
За кадрами залишилися факти біографії художника. Відомо, що виріс він у Біляївці. Під час відкриття нинішньої виставки пан Геннадій поглибив деякі важливі віхи свого життєпису і розкрив власне творче кредо: «Крім художньої, я також маю педагогічну і богословську освіти — закінчив бакалаврат і магістратуру Львівської богословської семінарії, є служителем євангельської церкви. Ця виставка має назву «Блискучий і таємничий світ», і з огляду на це хочу з вами поділитися однією думкою. У Біблії сказано, що Бог створив світ, аби людина могла його пізнати. Невидимого Бога ми пізнаємо через створений ним світ, адже й художника ми пізнаємо через його картини. Краса врятує світ через Бога! Нині триває війна, і ми задумуємося: невже Бог не врятує нас, не врятує Україну?!». Зазначу, що останні слова художник вимовив особливо натхненно і запитальна форма більше звучала як ствердна. Так, на Бога надійся, але й сам не схиб.
Подібні імпрези не так часто трапляються у творчій біографії художника, що пояснюється як віддаленістю його проживання від великих культурних центрів, так і, можливо, пасторською місією, яка потребує значного часового ресурсу.
На завершення зазначу, що 29 квітня для юних обдарувань Геннадій Кім провів у стінах музею майстерклас з техніки колажу «Образи Великодня», приділивши основну увагу розвитку дитячої уяви, символіці кольору, яку він розуміє не з точки зору психолога, а, насамперед, з позицій духовної людини. Цю програму художник розробив під егідою Національної академії педагогічних наук України для магістратури «педагогіка вищої школи». Ще одна важлива іпостась цієї творчої особистості.
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
