“Хочу бачити, як українці посміхаються”. У психлікарні Чернівців працює ерготерапевт із Франції

30 Квітня, 2023

В обласній психлікарні працює ерготерапевтом 62-річний француз Ерік Сінке. Він безкоштовно допомагає військовослужбовцям та діткам. На батьківщині Ерік був психологом пожежно-рятувальної служби і вже вийшов на пенсію. Однак вирішив, що його фах та знання потрібні зараз в охопленій війною Україні.

У Чернівцях Ерік уже понад місяць. Каже, йому тут дуже подобається.
“Намагаюся відволікти військових від пережитого”

Кореспондентка “МБ” поспілкувалася з Еріком Сінке. Розмовляли трохи французькою (тут допомагали перекладати добровольці) та англійською.

“Більше як 20 років я пропрацював у службі педіатропсихології у лікарні Байонни, на півдні Франції. До того як розпочати заняття з дітками, я 15 років працював із дорослими, надавав термінову психіатричну допомогу”, – повідав Ерік Сінке.

Торік Ерік уперше відвідав Україну і побачив людей, які перебували у біді.
“Вони були дуже сумними. Я маю 20-річний досвід роботи в галузі психіатрії та педіатрії. Тому вирішив, що міг би допомогти. В Україні я вже втретє і щасливий тут перебувати. Вперше приїхав до вас торік, у квітні. Працював у Чернівцях, Києві, Бучі, Бородянці. Другого разу також навідався до Чернівців, Вінниці, Львова. Зараз приїхав уже втретє для допомоги пацієнтам у Чернівцях. Планую попрацювати тут близько місяця”, – каже Ерік Сінке.

У Чернівцях фахівець допомагає проводити психологічну реабілітацію для військових у психлікарні. Також працює з літніми людьми та з дітками.

“Усі пацієнти по-своєму унікальні, і я з радістю допомагаю всім, хто цього потребує. Розумієте, я приїхав сюди, щоби допомогти українцям, а не для того, щоби поплакати чи посумувати за компанію. Я хочу бачити вас, українців, які сміються, рухаються і радіють життю. Це і є основою терапії, бо ж коли людина рухається, тоді вона нормально дихає, концентрується. А відтак на її обличчі з’являється усмішка, вона починає відчувати радість.
До прикладу, щоб налагодити стосунки з військовими, я працюю з ними в ігровій формі. Намагаюся зробити так, щоби вони відволіклися від пережитих травм й усміхалися. Я ніколи не розпитую їх про досвід, про те, що з ними трапилося, я не для цього сюди приїхав. Натомість прагну привести до ладу їхні гормони стресу й руху. Терапію з дітками також проводжу в ігровій формі”, – каже волонтер із Франції.
“Після війни психологічної допомоги потребуватимуть усі”

Україна – не перша країна, в якій Ерік Сінке займається волонтерством.
“У часи правління Ніколае Чаушеску я двічі їздив до Румунії. Також практикував у Південній Америці, у Перу. Нашими підопічними були діти з аутизмом та іншими психічними захворюваннями”.

На запитання, чи важко порозумітися з місцевими пацієнтами, відповідає: “Я не володію українською, лише знаю кілька слів. Але під час терапії ми спілкуємося не лише мовою, а й рухами, жестами, працюємо в ігровій формі. Крім того, зі мною на заняття ходить місцева лікарка, яка добре володіє англійською і допомагає мені порозумітися з пацієнтами”.

Про українців француз каже, що вони дуже сміливі.

“Звичайно, війна, яка зараз у вас триває, – це дуже погано. Я сподіваюся, що вона скоро закінчиться. Адже від цього страждають цілі родини, гинуть молоді чоловіки… Після завершення війни в Україну повинні приїхати дуже багато працівників, які надаватимуть психологічну допомогу. Її потребуватимуть і військові, і переселенці, і загалом усі люди, які тривалий час живуть у постійній напрузі. Це буде проблема усієї системи”, – вважає Ерік Сінке.
“Ерік привніс у наше життя свято”

Гендиректорка обласної психіатричної лікарні Анжела Левицька захоплено відгукується про французького ерготерапевта.
“Ерік – дуже позитивний, класний, відкритий, щирий, – каже. – Нам із ним дуже пощастило. Він приїхав разом із волонтерами з Франції. Сказав, що володіє навичками ерготерапевта і хотів би попрацювати з хлопцями. Провів тренінг у формі гри в м’яч на вулиці. Хлопцям це дуже сподобалося. Через деякий час Ерік повернувся і сказав: “Я б хотів кілька тижнів провести у вас. Як ви на це дивитеся?” Я відповіла, що дивлюся на це мегапозитивно. Він додав: “Окрім того, що буду професійно проводити час із військовими, я працював у дитячій психіатричній лікарні. Тож із задоволенням позаймався б з дітьми”. Звісно, я погодилася і відповіла: “Супер, Еріку, давайте!” Ерік також пішов у відділення, де перебувають люди похилого віку. І привніс у їхнє життя свято. Періодично він приходить туди, піднімає всіх наших бабусь-дідусів. Вони співають, грають в ігри. Люди отримують масу задоволення. Це те, чого нам не вистачає з огляду на постійну авральну зайнятість медперсоналу. А такі люди, як Ерік, полегшують нам життя, створюють свято”.