Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua

8 грудня в український прокат вийшла соціальна сатира “Трикутник смутку”.

Метафора з кораблем, що зазнає аварії і зображує фатальний кінець «вищого світу», стара, як сам кінематограф – досить згадати “І корабель пливе” Федеріко Фелліні 1983 року. Але при цьому вона знову (або вічно) актуальна – в останні роки вийшли і “Авеню 5”, і “1899”. Скрізь еліта стикається зі стихією, якій плювати на статус людини.

Ось приблизно з цього і складається “Трикутник печалі” шведського режисера Рубена Естлунда – лауреата “Золотої пальмової гілки” Каннського кінофестивалю цього року.

Але іронія в тому, що фільм не тільки про це. Якщо почитати синопсис і різні відгуки, то там описують саме плавання, а особливо – аварію і життя на острові. Насправді ж корабель потоне через півтори години після початку фільму. Хотів Естлунд того чи ні, всі запам’ятали й обговорюють лише фінал, забуваючи, що до цього було кілька цікавих і кумедних сцен.

Починається “Трикутник смутку” з історії Карла (Гарріс Дікінсон) – юнака-моделі, який зав’язує роман із дівчиною на ім’я Яя (Чарлбі Дін – у серпні всіх вразила новина про її раптову смерть). Вона теж модель, та ще й більш успішна. Псує стосунки красивої пари тільки грошове питання: Яя хоче, щоб Карл за неї платив, але змушує його це робити обманом. Що в підсумку призводить до скандалу. Трикутник смутку – це поняття з фешн-індустрії. Воно позначає місце між бровами і переніссям, де часто з’являються зморшки, що небажано для моделей.

Карл і Яя отримують квитки на круїзний лайнер в обмін на рекламні фотографії та сторіс. Так герої опиняються поруч із безліччю літніх туристів, кожен з яких – ходяча сатира.