Глибшого вивчення потребує й інша актуальна проблема, а саме – проблема українських впливів у російській літературі. Річ у тім, що правдиве, а не «присипане сахариною» художнє відображення російської дійсності й росіян, дає спадщина письменників українського походження. Тема присутності погляду Іншого в класичній російській літературі не обмежується сатирою Миколи Гоголя. Не менш цінним джерелом для висвітлення непривабливих сторін провінційного життя Росії є творчість ще одного українця, який вважається класиком російського письменства, – Антона Чехова. Питання українського походження Чехова, його контактів з українськими культурними діячами, що наклало виразний відбиток на творчість письменника, нещодавно актуалізувала Оксана Забужко в одній з останніх своїх праць «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емсу» (К.: Видавничий дім «Комора», 2021). Чехов народився і провів дитинство в Таганрозі, який в той час був переважно українськомовним. «Чехов дійсно «малорос», – пише Забужко, – і походженням (із слобожанських селян), і самоідентифікацією (так писався, так називався, на тому наполягав), і, що найцікавіше, вихованням, бо Таганрог не тільки в 19-му столітті, а до самого Голодомору, був ще типово українським приморським містом». Українська була розмовною мовою міщан, і родина Чехових також (61% української проти 31% російської за переписом 1897 р.)» До цього додамо, що місто почало зросійщуватися після закриття в 1932 році українських шкіл, що відбулося за наказом Сталіна на всій території РСФСР. Відомий мовознавець Олександр Пономарів, народжений в 1935 році в українській родині Таганрогу, вже мусив навчатися в російській школі. Але, як згадував мовознавець, вдома розмовляли місцевою українською говіркою, на перервах – також. І всі звичаї, всі пісні були українськими. Завдяки набутій в дитинстві міцній українській ідентичності Олександр Данилович уже в Київському університеті опанував українську літературну мову, змінив зросійщену форму свого прізвища Пономарьов на українську Пономарів і став одним з найактивніших оборонців рідної мови. У досліджені Забужко детально розглянуто зв’язки Чехова з українською інтелігенцією, зокрема з родиною Линтварьових, трьох її сестер, в маєтку яких письменник час то гостював влітку, а стосунки з однією із сестер – Наталею Линтварьовою – були близькими до заручин. Саме їхній вишневий сад, перенесений вглиб Росії, фігурує в п’єсі Чехова. У листах Чехов згадує про «українофільство» Наталі, яка вчила українських дітей, створивши у себе в маєтку недільну школу, щороку їздила на могилу Шевченка. Натомість русисти, зазначає авторка, старанно бережуть класика від українських впливів, зачищаючи всі згадки про його контакти з Наталею Линтварьовою, Заньковецькою та інші факти, що свідчать про українство Чехова. На підтвердження того, що Антон Чехов дивився на російську дійсність очима українця, Забужко дає проникливий аналіз оповідання Чехова «Людина у футлярі», виявивши досі ніким з літературознавців не помічений його політичний підтекст – спрямованість оповідання проти Емського указу 1876 року. Сюжет твору недвозначно засвідчує, що одного з його персонажів – вчителя Коваленка, «из хохлов», заслано в російську провінцію через 8-ий пункт «Емського указу», згідно з яким вчителів Харківського, Київського і Одеського округів, «запідозрених в українофільських тенденціях», необхідно було виселити до великоруських губерній. Коваленко і його сестра внесли струмінь повноти життя – сміху, українських пісень, любові до книжок, захоплення їздою на велосипеді – в затхлу, змертвілу атмосферу провінційного міста Російської імперії. Вони й звільнили його від Бєлікова – «людини у футлярі», який пильно відстежував виконання всіх циркулярів і наказів начальства й постійними доносами тримав усіх у страху. Але фінал оповідання не залишає надій на поліпшення життя в місті і після смерті Бєлікова: «Повертались ми з кладовища, – веде оповідач, – у доброму настрої. Але минуло не більше тижня, і життя потекло по-старому, таке ж суворе, втомливе, безглузде життя, не заборонене циркулярно, але і не дозволене вповні; не стало краще. І дійсно, Бєлікова поховали, але скільки ще таких чєловєков у футлярі лишилось, скільки їх іще буде!» Точний діагноз У прозі Чехова знаходимо точний діагноз Росії як держави відсталої й варварської, на безкраїх просторах якої панують злидні й розруха, невігластво і жорстокість звичаїв, нездатність впорядкувати життєвий лад, відсутність будь-якого руху й поступу. Такий присуд Росії містить, приміром, невелике оповідання Чехова «Студент». Студент духовної семінарії з промовистим найменням Іван Великопольський вертається додому луговою стежкою. Подув холодний вітер зі сходу, що наштовхнуло юнака на такі песимістичні думки: Вільнолюбні ідеї і європейська орієнтація Чехова були зумовлені його українською ментальністю Грузинський філософ Мераб Мамардашвілі назвав Чехова «першим справжнім європейцем в російській літературі». Ще раніше так само характеризував письменника Євген Маланюк. Немає сумніву в тому, шо вільнолюбні ідеї і європейська орієнтація Чехова були зумовлені його українською ментальністю.
«Я РОДИЛСЯ В ЖИВОПИСНОМ УКРАИНСКОМ ГОРОДЕ ТАГАНРОГЕ» – власноруч зазначав письменник російською у автобіографії. Дивним чином цей запис зник у радянській версії автобіографії.
І в анкеті перепису населення Російської імперії 1890 року зазначив: «національність – малоросіянин». Тоді йому було 30. І це було не примхою. Чехов справді вважав себе українцем.
До 1924 року Таганріг входив з усією округою до складу УРСР . За переписом 1926 року українці становили 34,6 % всього населення, а в окрузі – 71,5 %.
Мандруючи Галичиною 1894 року, Чехов купив у Львові двотомник Тараса Шевченка і ділився з друзями тим задоволенням, яке знову отримував від читання українською. Також дуже уважно ставився і до перекладу творів Тараса Шевченка російською мовою, дякуючи перекладачу І. Білоусову за книгу перекладів, давав і деякі рекомендації щодо мови. До речі, твори Чехова з російської перекладала дружина Михайла Грушевського Марія.
А ще гімназистом Антон грав Чупруна у п‘єсі Івана Котляревського «Москаль-чарівник»…
Батько письменника, кріпак Павло Чехов народився у селі Вільховатка Полтавської губернії. Зумів викупитися з кріпацтва і стати дрібним купцем і торговцем. Матір’ю Павла Чехова була Єфросинія Шемко, щира українка. До речі, у творах Антона Чехова саме від неї багато українізмів, які він зумисне залишав і відстоював при редагуванні. Навіть російські літературознавці визнають: Єфросинія Шимко справила значний вплив на світогляд і ранню творчість Антона Чехова, а він наголошував: «У моїх жилах тече українська кров».
А от іще, з листа Чехова Агатангелу Кримському: «Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику і прекрасну пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шевченко». Та й сучасники Чехова мали його за українця. В приватному листуванні багатьох осіб його часто називають «упертим хохлом».
1902, розмовляючи на Білій дачі (в Ялті) з М. Горьким і Б. Лазаревським, Чехов зізнавався: «рос. Я настоящий малоросс, я в детстве не говорил иначе, как по-малороссийски».
11 травня 1888 року в листі Н.А. Лєйкіну писав :
«Пишу Вам из теплого и зеленого далека, где я уже водворился купно со своей фамилией. Живу я в усадьбе близ Сум на высоком берегу реки Псла (приток Днепра). Вокруг в белых хатах живут хохлы. Народ все сытый, веселый, разговорчивый, остроумный. Нищих нет. Пьяных я еще не видел, а матерщина слышится очень редко, да и то в форме более или менее художественной.»
Слова “хохол”, “Хохландія” не мусять нині викликати у нас образи і обурення. Письменнику властива іронія і гумор, він не любив штучно-офіційного «малорос» і «Малоросія», а українцями тодішня влада називала лише радикальних політичних діячів.
Ось ще уривки з листів Чехова, де він підкреслював своє походження:
Л. А. Сулержицкому: «Очень рад, что Вы стали думать иначе о нас, хохлах.»
Ф. Д. Батюшкову: «Видите, какой я хохол.”
А. С. Суворину: «…поездка — это непрерывный полугодовой труд, физический и умственный, а для меня это необходимо, так как я хохол.»
Порушуючи закони Російської імперії, зокрема, Емський указ, Чехов надсилав друзям українську літературу, куплену в Австрії, наголошуючи, що все це краще тримати під замком.
Задум етапної для творчості Чехова п’єси «Чайка» народився під час знайомства письменника із геніальною українською актрисою Марією Заньковецькою, яка й стала прообразом головної героїні цього твору – Ніни Зарєчної. Та й назва «Вишневий сад», як вважають дослідники, також має характерний для ментальності українського народу образ «вишневого саду» як батьківського гнізда, родинної традиції.
Так, цей письменник зажив світової слави, пишучи російською. Його твори в українських школах вивчають на уроках «Зарубіжної літератури». Хочеться сподіватися, що вчителі українських шкіл розповідають учням, що всесвітньо відомий письменник Антон Павлович Чехов – наш земляк і саме ми, а не сусіди, які продовжують привласнювати імена вихідців з України, мусимо презентувати його світові як своє надбання.
За матеріалами https://universum.lviv.ua/https://bastion.tv/
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
