Юрій Демченко. З циклу пародій “Байстрюки маршала Шойгу”

По Другій світовій у містах імперії жебракували тисячі й тисячі калік. Частина із них витискали у перехожих сльозу й копійку, виконуючи недоладні жалісливі куплети. Владімір Висоцкій склав пародію на той жанр, пам’ятаєте?

Я бил батальйонний развєдчік

А он пісарішка штабной.

Я бил за Расію атветчік,

А он спал с маєю женой…

Я її переклав для своєї книжки заради кпини у бік шансону так званих «афганців», тобто імперських загарбників Афганістану, яких і досі чомусь у нас шанують серед людності й на державному рівні. А поміркуйте, хіба вони чимось відрізняються від теперішніх окупантів України?

Коли я у розвідці поспіль

Три дні плазував у багні,

Дружина пустила у постіль

Коханця, а роги – мені.

Ох Клаво, шалаво лукава,

Невже ти настільки дурна,

Що зрадила ради забави

Орла із кавалком лайна?

Пригріла паскуду штабного –

Я б сцяти з ним поряд не став,

Адже до Бахмута самого

Від Ягідного* наступав.

А потім мене до шпиталю

Тягли санітари сумні…

В наметі хірурга питаю:

Ходитимуть ноги, чи ні?

Той «хлопче…» – сказав і запнувся,

Сталевий ланцет затремтів.

Приречено я посміхнувся,

Заплакав уперше в житті.

Але я даремно боявся,

На нього – святого – грішив,

Хірург мені яйця і пальця

Туди, куди треба, пришив.

Щоправда, відтяв праву ногу.

Нічого не вдієш, хоч вий.

Є ліва іще… Слава богу

За те, що лишився живий!

Позаздрив сусід по палаті –

Полковник, народний герой.

Усі ж бо кінцівки відтяті

У нього… та ще й геморой.

Прощалися ми, посміхнулись,

Важкий начепив я протез…

До потягу в тил увіпхнулись

Каліки з ногами і без.

Кондуктор, пикатий собака,

Із мене сто баксів зідрав.

Отут я удруге заплакав –

Ох, думаю, чорт би вас брав.

Удома, ступивши до хати,

З порогу в усьому як був

Став Клаву, дружину, кохати,

Протеза під ліжко запхнув…

Прогнулася койка залізна,

Озвався міхур сечовий.

Отож за протезом поліз я

Під ліжко – там писар штабний!

Утретє ридати не буду,

Наб’ю їхні пики брудні…

Ох, добрі розчулені люди,

Подайте на чарку мені.

І ще, не скупіться, подайте

Із ваших натруджених рук.

Красненько вам дякую… Знайте,

Я маршала Шойги байстрюк!

*Там відстань – півтора кілометра.

Ілюстративна світлина:

https://www.bbc.com/

Теги

Новости по теме