На війні проявляють сталеву волю, героїзм, вірність дружбі не тільки люди, а й собаки. Про характерну воєнну історію собаки Джеккі і її господаря розповіли на сайті UАnimals — всеукраїнського гуманістичного руху, який бореться за права тварин та працює у різних форматах, від зоозахисних рейдів до роботи у законодавчій площині.
ДЖЕККІ — службова вівчарка, напарниця військового Національної гвардії Владислава, яку він узяв на виховання ще маленьким цуценям. До війни вони чотири роки разом працювали у кінологічній службі Маріуполя. Це приазовське місто було оточене російськими військами ще в перші дні широкомасштабного вторгнення росії. Від самого початку війни Владислав разом зі своєю чотирилапою напарницею боронили металургійний комбінат «Азовсталь», у підземних укриттях якого водночас перебувала понад тисяча цивільних містян — переважно жінок із дітьми і людей похилого віку.
Три місяці поспіль російські окупанти скидали на підприємство надважкі авіабомби, задіювали важку артилерію і танки. А ще застосовували велику кількість піхоти для штурму українських позицій. Коли підрозділ нацгвардійця оточили, командир наказав своїм бійцям, якщо змога, по одному вибиратися з Маріуполя. Владислав був вимушений виїхати і залишити собаку на «Азовсталі». З великим ризиком для життя йому довелося прориватися з міста. «Я розібрав свою зброю і закопав її, перевдягнувся в цивільний одяг. Буквально на кожному блокпосту мене допитували, намагались посадити до «ями смертників», в якій окупанти убивали українців. Але мені таки пощастило дістатись Запоріжжя», — розповів воїн.
Щойно з’явився зв’язок із воїнами-побратимами, вцілілими оборонцями «Азовсталі», нацгвардієць став розпитувати про долю своєї собаки. Товариші сказали: надії, що вона жива, немає. Бо у те місце, де вони перебували, влучила авіабомба — загинули майже всі собаки кінологічного підрозділу. Владислав із великим сумом сприйняв цю звістку і дуже переживав утрату чотирилапого вірного друга. Проте на самому денці душі у нього все ж жевріла надія, що Джеккі жива.
І вона, уявіть собі, таки вижила під час пекельного бомбардування, змогла вирватися і втекти. Ба більше, як потім з’ясувалося, собака попрямувала до хати свого господаря, розташованої на відстані півтора десятка кілометрів од заводу «Азовсталь». Так само йшла через блокпости, під обстрілами. А коли нарешті дісталась дому, то зайшла в хату і просто лягла на ліжко Владислава. І стала чекати господаря. Про це нацгвардійцю розповіла вже його мама, коли зателефонувала йому за кілька місяців із радісною новиною. Джеккі була дуже виснажена і зранена. І видно було по ній, як вона сумувала за своїм господарем, як виглядала його.
Чотири місяці волонтери намагалися вивезти Джеккі з тимчасово окупованого Маріуполя. Щойно це сталося, через пів року розлуки собаку передали її господарю. «Це була дуже щемна та зворушлива зустріч. Тварина відразу ж упізнала його. І, щойно Влад відкрив клітку, із радісним скавучанням кинулася в його обійми», — розповідають в UAnimals. «Як Джеккі вижила і дісталась додому через таку велику відстань, для мене залишається загадкою, адже ми з нею ніколи не пропрацьовували команду «дістатись додому», — каже воїн.
Нині Владислав і Джеккі знову разом. Тепер вони служать на Харківщині. Чотирилапа напарниця допомагає військовому розшукувати людей і боєприпаси. «Влад і Джеккі — дружба, міцніша за «Азовсталь», — такими словами завершується розповідь про цю зворушливу історію.
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
