Українці продовжують розпорошуватися по світах. Влада відверто говорить, що зима буде складною. Тривалі відключення електроенергії, проблеми з опаленням і водопостачанням, загроза ворожих обстрілів, масова незайнятість стимулюють співвітчизників виїжджати за кордон. Після 24 лютого в багатьох країнах незрівнянно виросла кількість українських спільнот і організацій і чисельність цих формувань. Багато з них мають свої сторінки на Фейсбуці. Переглядаєш їх і натикаєшся на маркери «нормального» життя. Якась землячка, що ниньки перебуває у Швеції запитує про тур(!) Європою, інша в іншій країні цікавиться умовами роботи на заводі Volkswagen, деякі здають/винаймать будинки в Іспанії на березі моря…
Коли і куди повернуться в Україну ці люди?
Рідний Миколаїв наполовину спорожнів. Він залишиться рідним. Але час невблаганний, і від Миколаєва відвикаєш. Цьому сприяє й усвідомлення неможливості відновити справу, якою займався там протягом більшого відрізку професійного життя. Ця справа– невід’ємна від Миколаєва. Нема її – і що тоді залишається? Самотня квартира, що прогледіла очі-вікна, виглядаючи нас? Друзі? Частина моїх миколаївських друзів і знайомих зараз у ФРН, Норвегії, Польщі, на Буковині. Обживаються там, як і я тут. Життя триває. У Софіївській Борщагівці обростаю контактами у сфері сервісу. Це майстри, які можуть полагодити двері, авто, ноутбук. Тут я також уклав декларацію з лікарем первинної медичної допомоги. А бариста вуличної кав’ярні недалеко від нашого будинку знає, що я замовляю американо без цукру і молока.
Коли прийде час повертатися до Миколаєва, сумно буде залишати це урбаністичне мегасело, у сутолоці кварталів якого приємно залишатись наодинці. Завжди хотітиметься відвідати Софіївську Борщагівку ще і ще.
Можна передбачити, що після війни українці з числа переміщених осіб, будуть більш мобільними, ніж вони були до війни. Цьому сприятиме досвід вимушених «турів».
Далі буде.
Непрацюючий Олександр Купченко Ілюстрація з сайту https://molbert.com.ua/:
картина Анни Дворник «Довга дорога назад додому».