Ти зробила губи й циці,
Ти собі завела папіка,
А у мене на позиції
Перебило кабель тапіка.
Постиш фото у шезлонгчику,
П’єш мохіто на балкончику,
А в моєму покемончику
Закінчилися патрончики.
Ти лежиш собі на пляжику
Вся в купальнику у цяточку,
А по нашому бліндажику
Прилетіла стодвадцяточка.
Подзвонила б ти по тапіку,
Я б сказав: до чого все це?
Я люблю Наталку-снайперку,
Ната цілить в саме серце.
Цілить в серденько Наталочка,
Пронизає наче голочка,
Моя люба, моя кралечка,
Ех, Наталка-Купідоночка!
А іще, зізнаюсь прямо я,
Вибачайте за патетику,
Закохався до нестями я
У Оленку-парамедика.
І на цих шалених радощах
Моє серце не зупиниться,
Бо влюбився я недавно ще
В Юльку-аеророзвідницю.
Як запустить кракозяброчку
Юлька-аеророзвідниця,
Лупить арта прямо в яблучко –
І за Харків, і за Вінницю…
Галина Марківна Улянина –
Женщіна порядна і соковита –
Полюбила іншопланетянина.
Як то кажуть до нестями й несамовито.
Але ж ми уявляєм прибульців так, як вміємо,
Бо над нами тяжіють книжкові й кіношні штампи.
Мабуть вони, прибульці, красиві. Або прикольні як мінімум.
Або вони рептилоїди зубасті з когтистими лапами.
А прибулець Галини Марківни ламав всі стандарти.
Причому ламав так ґрунтовно, згори до низу.
Бо виглядав він, як би пом’якше сказати…
Ну, як виглядати може калюжа слизу?
Хтозна де вона здибала того “коханця”.
Хоч би слимак який, а не це страховище…
Чайний гриб на вікні в трилітровій банці –
І той виглядає якось антропоморфніше.
Воно навіть телепатично не виходило на контакт –
Лежить собі серед хати звичайна калюжа.
А Галина Марківна торкнеться долонею ніжно так,
І примовляє: “Андрюшенька… Ти мій Андрюша…”
Батьки заходили на оглядини. Були в шоці.
Тато в той вечір мовчав і напився дуже.
Мама сказала: “Знаєш, доця, я всігда на твоєму боці”.
Тато, виходячи, чуть не посковзнувся на Андрюші.
З тих пір непомітно, та трохи змінився світ.
Але кожен вечір з відерцем виходить старушка.
Сусідки привично тільки й скажуть услід:
“Он, Галя понесла гуляти свого Андрушку…”
А хто має більшу Любов за Галину Марківну?
Любов – безумовна, не шукає свого, не величається дуже.
Йде собі літня жінка квітучим весняним парком.
У відрі з думками про Альфа Центавра хлюпається Андрюша.
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
