Після ледь не двотижневої перерви сигнал інтернету в Чернігові став трошки кращим. Це дозволило поспілкуватися з польським приятелем – бурмістром Бжостка Войцехом Станішевскі. Після радісних вітань з очевидним змістом (живі та здорові) перейшли до обміну думками – а як там у вас? Адже багато з мешканців Чернігова та області тепер знайшли прихисток на території нашої західної сусідки та сестри. Як прилаштувалися земляки, як їх сприймають, що відбувається в конкретній гміні на тлі чи не найбільшого переміщення громадян із часів Другої світової війни? Слово Войцеху Станішевські.
Сьогодні в Польщі, якщо очільник ґміни (відповідник сільського, селищного, міського голови в Україні) не допомагає Україні та українцям, його публічно атакують, а жителі навіть вимагають, аби він негайно щось організував. На щастя, таких представників місцевої влади немає, принаймні з жодним таким не знайомий. Сьогодні кожна гміна (відповідник громади) збирає продукти харчування та інші предмети першої необхідності, гроші та організовує конвої гуманітарної допомоги. У Польщі також, мабуть, немає жодної ґміни, де б не було українців. Зрештою, мало хто каже «біженці», домінує слово «гості». Польські школи приймають українських дітей, і уроки часто перетворюються на взаємне вивчення мов. Українці вивчають польську, а поляки – від них українську. Органи місцевого самоврядування готують місця в готелях, будинки культури організовують різноманітні заходи для української молоді, родини пропонують місця у своїх домівках. З іншої сторони, українська громада починає організовувати власні цікаві ініціативи. У гміні Бжостек готують, наприклад, традиційну великодню пальму (вербу – в українській традиції), про що домовилися в католицькому костьолі. У відповідь ксьондз запрошує на посвячення їжі на православний Великдень. Перед великодніми святами в Польщі клуби господині влаштовують ярмарки, де прийнято готувати регіональні страви. Цього року будуть і українські страви, адже таку ідею придумали пані з України. З однієї сторони, велика готовність допомогти, з іншої – велика вдячність за кожен доброзичливий і корисний жест. Такого між поляками та українцями не було ніколи!
Дивлюся наперед, як воно буде після війни. Впевнений, що польські школи впровадять вивчення української мови, а українські школи – польську. Повстане величезна кількість людей, які товаришуватимуть, а взаємні візити стануть нормою. Взаємно засмакуємо в культурі наших кухонь, а звичаї стануть предметом взаємного інтересу. Ця нова реальність знайде свої елементи в моді та стилі життя, навіть у дизайні інтер’єру. Немає ідеального світу, але так собі думаю, що на наших очах справджуються слова Тараса Шевченка з поеми «До поляків», де український Міцкевич висловив віру в те, що «І знову іменем Христовим Ми оновим наш тихий рай». Слава Богу! І слава Україні!
Володимир БОЙКО, історик, Чернігів.
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
