35-річний мешканець села Лисичин Зарічненської територіальної громади Вараського району на Рівненщині Іван Хвалько 22 роки прожив у цілковитій тиші – інвалід зі слуху. Нині він вчиться говорти і розвиває власну справу — зайнявся садівництвом.
У 10 років Іван отримав черепно-мозкову травму, від якої миттєво перестав чути на одне вухо. Під час лікування медики занесли інфекцію, що спричинило гнійний менінгіт. Іван впав у кому, дивом вижив, проте оглух повністю.
Каже, всі ті роки, які прожив у глухоті, його рятували книжки. Здобув середню освіту у звичайній школі, тому жестової мови ніколи не знав. Спілкуватись із навколишніми доводилось за допомогою записок та імпровізованих жестів.
Були депресії, мучили відчай і безнадія. Почав шукати в інтернеті інформацію, як відновити слух. Звернувся до фахівців. Операція коштувала півтора мільйона гривень.
Нині Іван каже, що якби не волонтери, які перейнялися його історією та допомогли зібрати необхідну суму, із затії повернути слух нічого не вийшло б. Але йому пощастило. У 2018 році він переніс складну операцію і нині чує. Але говори ти вчиться заново.
Опановувати вимову чоловікові допомагає молодша сестра та відеоуроки на ютюбі, бо на якісну реабілітацію бракує коштів; крім того, в окрузі нема фахового логопеда. Спілкується Іван переважно завдяки телефону: відповідь на озвучене запитання набирає на моніторі і показує співрозмовнику. Поступове повернення слуху і мови — не єдина зміна в Івановому житті. Він вирішив зайнятись садівництвом.
Лисичин – невелике село з менш ніж двома сотнями мешканців. З інфраструктури – хіба що медпункт та приміщення початкової школи, яка давно не працює. Тож про працевлаштування в Лисичині не йдеться. Місцеві живуть переважно завдяки незаконним промислам (миють бурштин, рубають ліс) та сезонним заробіткам. Ранньої весни у цьому регіоні молодь масово мігрує за кордон — переважно на збір полуниці в Німеччину чи роботу в садах у Польщу. Іван Хвалько, не маючи аграрного фаху, обрав для свого бізнесу садівництво не випадково. Каже, крім попиту на органічні продукти, вирішальним аргументом стала родюча поліська земля. «Хочу сам трошки Європи зробити в Україні. Мені соромно, що, маючи такі родючі чорноземи, українці мусять працювати на чужині», – пояснює садівник-початківець.
У його саду близько ста дерев — переважно яблуні та груші, проте є й кілька дерев вишні, абрикосів і диплоїдних слив, які від звичайних відрізняються більшим розміром плодів і підвищеним вмістом корисних речовин.
Сорти Іван обрав пізні, аби убезпечити себе від втрати зав’язі через часті заморозки ранньою весною. Крім того, плоди таких сортів довше зберігаються, тож їх можна збувати взимку чи навесні, коли зростає попит і ціна.
Всі дерева – на інтенсивних карликових підщепах, тобто починають родити з дворічного віку, а плодоносити на повну силу починають із четвертого-п’ятого року.
Ширина міжрядь – 2,5 метра, крок посадки – півтора. Іван каже: можна було б відстань між деревами у рядку робити до метра, але, щоб не купувати для робіт у саду спеціальну фрезу, він зробив відстань більшою і тепер розпушує землю вздовж і впоперек рядків звичайною фрезою.
Ростуть дерева до чотирьох метрів заввишки, а завдяки обрізці їх можна тримати у межах 2,5-3 метра — так зручніше збирати врожай. Серед сортів яблук – флоріна, чемпіон, моді, хоней крісп, гала маст, голден делішес та джерсі. Груші — осінь Буковини, вродлива, еріка, аббат фетель.
«Найсмачніші яблука – моді. Солодкі та ароматні, дуже гарні та апетитні зовні. Далі йдуть чемпіон і гала», – ділиться власним смаковим рейтингом садівник.
Восени 2021 року Іван зібрав перший врожай. Каже, що завдяки сприятливій погоді плоди вдалось гарно зберегти. Придбати спеціальну холодильну камеру – задоволення не з дешевих, тож урожай Іван зберігає у ящиках на складі. Впродовж зими, каже, разів зо три його опалював, коли був п’ятнадцятиградусний мороз.
Вчасно та правильно зібраний врожай – запорука довготривалого його зберігання. Ні в якому разі плоди не можна струшувати з дерев. Зривати треба вручну по одному, бажано разом із хвостиком. У ящики не втрамбовувати й обов’язково сортувати.
«Цього року яблука скрізь вродили рясно, відповідно, ціни упали. Тому я вирішив залишити урожай собі, трохи роздав родичам», – розповідає садівник-ентузіаст.
За збут своєї продукції Іван не хвилюється, адже переконаний, що продати якісні органічні продукти — не проблема. У крайньому разі можна здати на переробку (сік, сушку тощо).
У саду Іван Хвалько працює сам. Проте не гребує звернутись по цінні поради до більш досвідчених садівників і агрономів, з якими спілкується у соцмережах.
«Елітні саджанці потребують догляду. Не можна посадити дерево і забути про нього. Приміром, через теплі та вологі зими, які були останні п’ять років, лишайники почали масово вражати дерева. Якщо з ними не боротись одразу, доведеться дорого заплатити за лікування потім або й взагалі втратити сад», – пояснює Іван.
Найкраще з такою заразою, за словами поліського садівника, боротись залізними купоросом: обробляти дерева потрібно рано навесні (до розкриття бруньки) або ж восени, коли вже листя опало. Початківцям, які прагнуть мінімальних заморочок у саду, Іван Хвалько радить обирати імунні сорти саджанців, стійкі до парші та інших грибкових захворювань.
Арифметика саду, за словами поліщука, проста: у середньому з одного дерева в перший сезон плодоношення можна зібрати 10 кілограмів плодів. Згодом можна буде збирати і по 70.
«Садівництво – довготривала інвестиція. Яблуні починають родити на 3—4 рік, груші та черешні – 5—7. Перші два-три врожаї невеликі. Проте родити і давати прибуток сад може впродовж 20 років», – розповідає чоловік та додає, що великий врожай – не завжди добре, бо наступного року можна залишитись без фруктів: дерево буде відновлювати запас поживних речовин. Щоб цього не сталось, варто підживляти сад. Особливо після затяжних дощів, які вимивають важливий для дерев хімічний елемент — бор.
Рік садівника виглядає приблизно так: зима — обрізання саду та заготівля черенків для щеплення майбутніх саджанців. Рання весна — профілактична обробка дерев залізним купоросом, фунгіцидом хорусом проти парші, грибка та інших хвороб. Літо — боротьба зі шкідниками (попелицями, листокрутками тощо). Осінь – збір врожаю. Крім саду, Іван заклав майже пів гектара полуниці. Міжряддя вкрив агроволокном. Каже, на цю плантацію пішло близько тисячі доларів. Йому вдалось зекономити: спочатку засадив лиш половину плантації, а опісля, коли полуниця пустила вусики, зібрав власну розсаду і нею заповнив решту плащі. Торік, коли полуниця цвіла вперше, весь цвіт обірвав, аби рослини добре вкорінились і щедро родили надалі.
Зібраний цього року врожай планує здати у пункт шокової заморозки ягід у селищі неподалік. За підрахунками Івана Хвалька, за сприятливих умов — доброго врожаю та стабільних цін — вкладені в полуницю гроші повернути він зможе не менш ніж за два роки.
«Зате опісля вкладена тисяча даватиме дві тисячі прибутку», — каже Іван.
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
