Пісня народилася 1962 року. Музику написав композитор Анатолій Горчинський. Він згадує: «Все йшло, як у справжньому кіно. Якось на львівському вокзалі, де стояли двое – Він і Вона, я побачив зворушливий етюд- розбите образою серце. Вона, судячи з виразу миловидного личка, сильно розгнівалася і з люттю, яку тільки може народити зболене зрадою юне серце, шпурнула подаровані Ним пишні квіти на перон і побігла чимдуж до поїзда. Він – безпорадний і розгублений від несподіванки, немов назавжди втратив усе найкраще на цій землі, лише дивився їй услід. А поруч зазвичай квапливі перехожі, навіть не дивлячись під ноги, байдуже топтали беззахисні диво-квіти втраченого кохання.
Був би я поетом, відразу ж би написав такого вірша – подумалось мені в той час. Але емоційно пережитий сюжет мучив мене досить довго. А ж поки випадково (тепер я знаю, що не випадково) не взяв у руки збірочку віршів невідомового мені волинського поета Олександра Богачука. Найцікавіше, що відразу відкрив книжечку на потрібній сторінці. Боже! Ніби написано на моє замовлення. Я взяв у руки гітару – і так народилася пісня».
З книги «Улюблені пісні XX сторіччя» Автор Михайло Маслій.
На пероні, на люднім пероні,
Де розлуки і зустрічі плачуть,
Хтось розсипав троянди червоні,
І, здається, ніхто їх не бачить!
Приспів:
А троянди, а троянди
До людей пелюстками кричать:
«Ми не квіти! Ми – кохання!
А кохання не можна топтать»
В моїм серці чи біль чи то смуток-
Не зустрів ти мене і сьогодні.
Хтось дарує комусь поцілунок,
А хтось топче троянди червоні…
Приспів.
На пероні, на тихім пероні,
Вже не чути далекого стуку.
Хтось розсипав троянди червоні-
Чи то зустріч свою, чи розлуку!
Радує, що цій пісні дав друге життя – саме в стилі твіст – шикарний львівський бенд Wszystko.
Світлина ілюстративна з відкритих джерел.
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
