У цьому унікальному музеї відвідувачам пропонують… самогонку. Працівники закладу самі наливають у невеликі чарочки бехеровку, калганівку, хріновуху, лимонку, вишнівку… Дегустація самогону входить у програму огляду експозиції.
І отак, потягнувши тричі грамів по двадцять, уже зовсім під іншим градусом дивишся на колекцію експонатів, зібраних у першому і єдиному не лише в Україні, а й у світі приватному етномузеї «Пива&sамогону», що знаходиться в селі Абазівка під Полтавою.
Пили усі, усюди і завжди. Це найважливіший висновок, який виносиш після відвідин музею. Споживання алкогольних напоїв – невід’ємна частина культури більшості народів. І як би хто не ставився до кустарного виробництва оковитої, але її гнали ще з прадавніх часів. Німці – шнапс, грузини – чачу, французи – кальвадос, ірландці, шотландці, американці – віскі, турки й інші народи Близького Сходу – ракі. Українці, звісно, – буряківку.
У різних країнах самогон женуть із пшениці, цукру, буряків, яблук, слив, винограду, картоплі, рису, кукурудзи… У Лаосі існує ціле поселення самогонщиків, в яке спеціально возять туристів. А там тієї оковитої, якої лиш душа бажає: настояна на ящірках, черепахах, гадюках…
Свій внесок у розповсюдження самогоноваріння внесли древні монахи. Вони готували в чанах не лише куліш, а й пиво, квас і трав’яні настоянки на основі спирту. Деякі монастирі за часів козацтва мали навіть власну корчму.
– Раніше господар, у якого не було самогонного апарата, вважався бідним, – проводить екскурсію по музею його засновник, підприємець і меценат Василь Кожан.
Дивишся на зібрану ним унікальну колекцію специфічних апаратів і дивуєшся. Бо як тільки не намагалися вибити з народу тягу до самогоноваріння, але це не вдалося жодній політичній системі. Гнати самогон він (народ) пристосувався навіть у… дорожній валізі. Особливо це було поширено за радянських часів, щоб легко ввести в оману дільничного міліціонера. Раптом він з’являвся, як господар швиденько від’єднував трубки, а валізу з основним компонентом ховав на антресолях. Дільничному лишалося хіба що нанюхатися самогонного запаху, але довести факт самогоноваріння він уже не міг.
Інший незвичайний самогонний апарат має форму… неробочої пральної машини – дехто пристосовував її для вигону самогону. Але найчастіше йшли в діло бідони, виварки, каструлі, чавуни, ночви. У знаменитій Опішні на Полтавщині, яку називають столицею гончарства, колись користувалися справжніми виробами мистецтва, зробленими з глини. Місцеві «кулібіни» ще й «змушували» їх працювати від… акумуляторних батарей. На них гнали сливовицю, бо цей край відомий також надзвичайно крупними й м’ясистими сливами.
– Свого часу великим попитом у населення користувалися ось такі побутові скляні дистилятори для перегонки спирту, – звертає увагу на один експонат етномузею Василь Кожан. – Їх виготовляли на Полтавському заводі медичного скла.
У музеї представлені також сучасні промислові різної потужності самогонні апарати, виготовлені з міді, які без проблем можна купити через Інтернет.
Перші патенти на виготовлення дистиляту й сертифікати на роздрібний продаж алкоголю були видані в США відповідно в 1873 та 1874 роках. Цікаво, що їх друкували на тому ж папері з водяними знаками, що й перші американські гроші, й коштували вони від… 25 до 100 доларів.
Із розвитком спиртової промисловості продаж алкогольних напоїв став важливою статтею державних доходів. До речі, молода радянська влада вимушена була відмінити «сухий закон», аби підняти економіку. Але для першого президента Радянського Союзу Михайла Горбачова це не стало уроком, і він розпочав власну антиалкогольну кампанію, внаслідок якої було знищено сотні тисяч гектарів виноградників і ще більше розквітло самогоноваріння. Зрештою, 24 липня 1990 року в СРСР скасували так званий сухий закон Горбачова, який протримався 5 років.
А ось великий знавець історії пивоваріння та самогоноваріння Василь Кожан піднімає питання про те, щоб в Україні узаконити виробництво самогону. Безперечно, він має бути стовідсотково якісним.
Сам Василь Юхимович володіє кількома пивоварнями, одна з яких входить до готельно-ресторанного комплексу в Абазівці, поряд з етно-музеєм. У них роблять «живе» пиво за старовинними рецептами, які були розповсюджені у колишній Полтавській губернії.
– У цій місцевості просто ідеальна вода для виготовлення пива, – каже Василь Кожан. – Всесвітньо відомий хірург Микола Скліфосовський, який мав маєток на околиці Полтави, знав про це і спеціально їздив до німецької Баварії, щоб освоїти пивоваріння. Звідти ж він привіз і необхідне обладнання для виробництва пінного напою. А хміль вирощував сам. Місцеві чоловіки із задоволенням приймали запрошення хірурга-барина на кухоль саморобного пивця.
Одним із найвідоміших центрів пивоваріння ще з кінця ХVII – почaтку XVIII століття була Диканька, де знаходилися знамениті броварні родини Кочубеїв, звідки продукція постачалася у Петербург, Фінляндію, Польщу і Середню Азію. Наприкінці позаминулого століття в Полтавській губернії діяло понад 20 приватних броварень та винокурень. Одна з пивоварень знаходилася поряд з місцем, де зараз розташований музей. Її побудував заможний поміщик молдовського походження Михайло Абаза, в честь якого село отримало свою назву. Він володів тут великим маєтком, мав кріпацький театр, оркестр з італійськими музиками й картинну галерею, а також цегельню, вовнообробну фабрику і дві корчми.
Ось уже 6 років незвичайний музей обабіч траси Київ–Харків в Абазівці манить до себе туристів з усього світу. Він припиняв роботу лише на кілька місяців – на початку повномасштабної війни цінні експонати довелося евакуювати в надійне місце.
– Ми побоювалися, що після цього відвідувачі до нас не повернуться, – зізнається менеджер музею Олена Мазурок. – На щастя, страхи не справдилися. До нас, як і раніше, їдуть організовані туристичні групи з Києва, Харкова, Кривого Рогу, Запоріжжя… Тобто, з міст, які опинилися під серйозними ударами російських ракет. Хтось дізнається про музей випадково, зупинившись на ніч у нашому готелі «Алмаз» чи завернувши пообідати в ресторані. До нас спеціально приїжджають поколядувати, пощедрувати. І це зрозуміло: людям потрібно час від часу перезавантажуватись. А у нас дуже атмосферно. Особливо відвідувачам подобаються майстер-класи наших рестораторів. Колись вони пропонували їм ліпити полтавські галушки собі на стіл, але це вже трохи набридло, тому вирішили переключитися на грузинську кухню і пропонують робити хачапурі по-аджарськи.
А ще, за попереднім замовленням великих туристичних груп, наш повар може приготувати на відкритому вогні в казані чудовий плов, у який наприкінці додається живе пиво з нашої броварні, що надає йому особливого аромату.
Останнім часом експозиція музею поповнюється винятково за рахунок відвідувачів. Нещодавно одна харків’янка подарувала оригінальний шкіряний ремінь до фартуха пивовара. А колишня працівниця Полтавського лікеро-горілчаного заводу – велику сувенірну пляшку, яка була виготовлена понад два десятки років тому з нагоди розробки рецепту горілки «Полтава».
– Експонати потрапляють до музею різними шляхами, – додає Олена Мазурок. – Спочатку Василь Юхимович розшукував їх на блошиних ринках в Україні та за кордоном, давав оголошення в газетах, а потім люди, дізнавшись про його хобі, самі пропонували йому раритети. Наразі вони вже не вміщаються у двох залах, тому музей будемо розширювати. У колекції понад 600 експонатів.
Жінка підводить мене до колекції пивних бочок, пляшок та бокалів. І продовжує розповідь:
– У дарунок музею з Німеччини передали ось цю невелику пляшку сучасного пінного напою, на етикетці якого зазначається його міцність – 34 градуси. Хоча рекорд з міцності пива з 2012 року тримають шотландці – їм удалося зварити 65-градусний напій із хмелю. А знаєте, чому пивні келихи раніше закривалися кришками? Заради стерильності. У середині XIV століття світ охопила пандемія чуми, і, щоб захиститися від інфекції, бокали стали прикривати кришками.
А мене чи не найбільше вразила колекція з Кочубеївської броварні, у якій до розробки дизайну тари залучали художників. Ці справжні витвори мистецтва можна знайти хіба що в колекціонерів.
Автор: Ганна ВОЛКОВА http://zorya.poltava.ua/
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
