Піднімалася вверх, йшла в Заповідок по ялинку, з сокиркою малою з гладесеньким дерев’яним топорищем, совпала зимами, протинаючись засніженою толокою д’горі у пошуку найпишнішої ялинки, прокремсуючи дорогою зиму густу вістрям сокирки острої.
Що я уже величка, хочу піти вкєти ялинку на свята, тутечьки недалечко, як ідеться в Заповідок, щоби блимала витак у веранді святково, мерехтіла перламутрово. Світила вночі красно, дорогу колідничкам просвічувала.
Треба було лиш добре вбратися, ‘би морозенко не пощипав, запарі не зайшли в руки, в ноги. Рукавиці, капчури, фустку велику поза шию завити, штани поверх чобіт мотузами міцно перев’язати й палити вверх по ялинку святкову.
– Хіба я бороню, їк хочі’, най иде. Лиш най добре си збирає. Та й си ни барит’ туда, бо то вже полудне, темніє на мах. Звір може ходити. Вкєла ялинку – й тхакі.
Зима звеселяла, збадьорювала, блискотлива на сонці, переливчаста. Бігла до’в на Кєчірку підтюпцем, підстрибувала у передчутті стрічі з найпишнішою ялинкою, крислатою, вітистою. Щоби не сплутати лиш зі смерічкою корчавою, забитою, не такою пухнастою, розпроміненою. Вільною, м’якою.
Заходила все вище стрімким схилом піднімалася д’горі, видивляючись за ялинкою найкращою. Щойно підходила до ялинки, вгорі тут же показувалася іще краща, вітласта, розлога. Йшла поспіхом, підбігала вгору, щоби втяти високу, густу ялинку. Гіллясту. Яка красувалася на ціле узгір’я, виднілася пишна, ворсиста, розкидиста.
Дерева порипували, потріскували від морозу, який напирав, тиснув щораз сильніше, вдаряв. Кропав. Верхів’я смерік поколихувалися, розвівалися. Гугоніли. Зима обсипалася з гілля розлогого, згуста струшувалася, грудами спадала. Сонце борзо заходило за Кринту, закочувалося за край неба, ховалося. Небо, мов сірим ліжником вповите, вовняним, щільним, затягувалося хмарами герметично, покривалося туго, всуціль.
Єло вечоріти, ставати студеніше. Збігала вниз з Заповідку вихром й тягнула за собою ялинку високу, хихлату по зимі хрусткій, морозяній, провалюючись в зиму глюбоку, то тут, то там, лишаючи сліди тверді в зимі бездонній, ламкій.
Зима тріщить, тріскотить під ногами срібляста, шорстка. Ліс застигає від студени лютої, деревіє. Не пускає живицю текучу, пахку. Смола гусне, туго застигає на стовбурах смерекових, в’язне. Розіллється лиш в теплу пору живицею пахучою, терпкою ліс хвойний.
Дружби йдуть в Чорногори по деревця на весілля молодому й молодій, рубають кедри пушисті, густі горіщями. Розлогі хвойні гілки кедрової сосни стримлять догори, дивляться стрімко вверх, немов виточені, з шишками-бочечками, темно-зелені з блакитним відтінком, щільним опушенням по краях, пучками тонкими, кошлатими, з гострим пекучим ароматом, різким, приємним. Красуються на весільному столі молоді кедрини, святково вбрані, пишні, розлогі, прикрашені весільними чічками, барвистими святочними трісунками оздоблені: ой, з-за гір’я місяченько, з-за гір’я, та й виводє’ молоденьких з застілля.
Вбирала ялинку на веранді, прикрашала іграшками, красно декорувала гірляндами, дощиком сріблястим, блискотливим, веселковим. Кульки скляні, кольорові, фігурки й бурульки, дзвіночки і шелести, коник глиняний з вершником бравим красувалися на ялинці святково і пишно. Вирізувала з паперу сніжинки білі, лапаті, мов зірки гострокуті, кристальні, які падали й між гіллям хвойним пахущим застрягали.
Вибирала з пуделка свої дівчачі прикраси блискотливі, ясні й клала в підніжжя ялинки, довкола хрестовини дерев’яної злегенька розсипала. На якій кріпилася ялинка, трималася міцно, глибоко встромлена.
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
