Зо всеї сили об землю лихом б’ємо. “За двома зайцями” в Театрі на Подолі

1 Грудня, 2024

Днями на сцені столичного Театру на Подолі не було Івана Завгороднього, Дарʼі Проценко, Макс Максимюк, Ірина Грищенко, Лариса Трояновська, Артем Каратаєв, Сергей Гринин… Були брехливий Голохвастов і пихата Проня, яка вивчила кілька англійських фраз у турі на Мальті, були її багаті та жлобкуваті батьки Сірки (які тепер Sirkoff) із купецької Воздвиженкa-Style, була розбитна Секлета Лимериха та її товарки із Житнього ринку, були вуличні музиканти із Андріївського узвозу, двірники із Контрактовоі та набожні прихожанки церкви Миколи Притиска… Був навіть Григорій Сковорода, який дав хорошого підсрачника Голохвастову… От за що я їх люблю, так це за те, що вони, актори Театру на Подолі, не грають, а живуть на сцені. І якщо це комедія, (а «За двома зайцями» у постановці режисера Ігор Матіїв— це чудова комедія) то вони не просто намагаються розсмішити глядачів, вони сміються самі, вони відриваються на сцені по-повній, вони буквально дуркують, як дуркують діти, коли граються в те, що придумали на ходу, імпровізуючи… Мені здається, що лише нам, українцям, притаманне оце: висміяти, висміятися, підняти хвоста бубликом, не журитись, незважаючи на оцю паршиву погоду, на оцю сіру темінь за вікном, на оцю непевність нашого сьогодні і туманну затьмаренність нашого завтра… І як доречні тут слова Лесі Украінки: «Вночі тепер сплю мало, і ледве сліз не ллю. А вдень зо всеі сили об землю лихом бʼю»… Отож ми, глядачі (а в залі був повний аншлаг), разом із акторами таки гучно вдарили лихом об землю, і вже потім нас не дратував ні туман, ні ретроградний Меркурій, нас вже не лякали темні вулиці, сигнали тривоги, некомпетентність вітчизняних Голохвастових та непередбачуваність Трампів… Бо як сказала на поклоні велика актриса Лариса Трояновська: поки ми сміємось, поки ми віримо, ми перемагаємо…