“Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»”
Найбільша проблема і трагедія України – інтелектуальна десуверенізація. Втрата здатності мислити критично, раціонально та стратегічно. Виходячи насамперед з інтересів України та її громадян. Бо раціональне, критично-прагматичне мислення еліт – це стерно, що уможливлює маневр національного човна у бурхливому та цинічному океані геополітики. Стерно, що запобігає перетворенню країни на інструмент чужих інтересів. На розмінну монету у чужій грі.
Україна має засвоїти американське гасло XIX століття “Наслідуй британців, а не їхні поради”. Дотримання якого і перетворило 13 колоній на світовій периферії у найпотужнішу країну світу. Простих та універсальних рецептів, як нам не просто вижити, а й перетворити Україну на історію успіху, не існує. Бути щитом Західної цивілізації можливо почесно, але щит – це завжди інструмент у чужих руках. Інструмент, який використовують для власного захисту і який ніколи не перетвориться на комфортний та безпечний дім.
Напевно саме тому Фінляндія, випробувавши себе у ролі форпосту та щита Заходу в перебігу ІІ світової, вирішила стати мостом у двополярному світі після її завершення. І саме як міст перетворилась із бідної маловідомої європейської провінції у одну з найзаможніших та найрозвинутіших країн ЄС. А коли геополітичний розклад змінився, Фінляндія скористалась історичною нагодою (чи радше нагодами) і 1995 року вступила до ЄС, а 2022 – до НАТО. Повернувшись в парадигму форпосту Західної цивілізації, але вже не її щита.
Україна робить все з точністю до навпаки. Коли відкривається історичне вікно можливостей, ми вагаємося і граємось у багатовекторність. Коли ж поїзд історії рушає, ми намагаємось заскочити на ходу в останній вагон, який вже уїхав. Це і є прямим і трагічним наслідком інтелектуальної десуверенізації України. Яка вперто відкидає складність світу, стратегічні компроміси і бачить світ у чорно-білих кольорах.
Що ж, за все треба платити. Гіпертрофована глорифікація радикала Степана Бандери замість рівняння на справжніх державників Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького чи Андрея Шептицього, звела наш “стратегічний дискурс” до простої дихотомії з Декалогу українського націоналіста: “Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї”. Чудове гасло, яке кидає на смерть безоглядних ідеалістів і маргіналізує обивателів, для яких своя сорочка ближча до тіла і які в будь-якому суспільстві складають абсолютну більшість. Ба більше, такий інфантильний радикалізм множить патріотичних фарисеїв, які без жодного докору совісті кидають на смерть ідеалістів в той час, коли самі казково збагачуються на війні…
Якщо ми не хочемо вчергове занедбати Україну у черговій руїні, прийшов час інтелектуальної суверенізації. Час деколонізувати свій інтелект. Причому не тільки від “кремлівських наративів”, а й від західних інтелектуальних шаблонів. Україна потрібна насамперед українцям. Принаймні тим, які збираються у ній жити, ростити дітей та будувати своє майбутнє.
Якщо ми не хочемо вічно залишатися щитом для інших більш успішних націй, потрібно насамперед вчитися мислити і сприймати світ критично, раціонально-прагматично і з української дзвінниці. Бо державність іноді відстоюють у бою: нема на то ради. Але щоби зробити державу заможною та успішною, їй потрібні десятиліття миру.
Вірогідно умови завершення цієї війни принесуть в Україну велике розчарування у Заході. З його прагматичністю, обережністю, нерішучістю та подвійними стандартами. І тоді єдиним антидотом від повернення у російські обійми (як це не раз траплялось в українській історії) залишиться суверенізація власного світогляду, власної думки і власної волі. З максимальною субʼєктністю та прагматичністю дій.
Бо коли ми молимось за “українського Вашингтона”, слід памʼятати, що Вашингтон – це не тільки полководець, який виграв війну за незалежність США, програвши більшість битв у її перебігу. Це ще й державець, який перший міжнародний договір після перемоги уклав не з союзниками-французами, а з вчорашніми ворогами-британцями. Бо вмів мислити суверенно і бачити світ таким, яким він є, а не таким, яким би нам хотілось…
І єдиний спосіб перемогти росію – це творити успішний та самодостатній український світ, а не щит, покликаний захистити Захід, чи спис, призначений знищити росію Бо і щит і спис – це лише знаряддя у чужих руках…
P.S. Не забувайте донатити на ПДМШ / PDMSh, бо цю країну ще лікувати й лікувати. Клікайте на фото чи натискайте кнопку «Докладніше» під ним.
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
