Як тільки підрозділи ЗСУ зайшли на Курщину, ми усі кинулися розглядати карту цієї місцини. В очі впадали питомо українські назви населених пунктів. Особливо голубили серце Мазепівка, Іванівське, Степанівка у Рильському районі. Чи ж не славний наш Іван Степанович Мазепа передає нам привіт назвами цих населених пунктів.
Портрет Івана Мазепи із Літопису Самійла Величка
Так і є! Його земля, його села, його слід. І анафему на нього москва накладала, злочинцем називала, і за будь-якої влади в росії він трактувався запеклим ворогом — а села його як були, так і залишилися. І назви свої зберегли. Не змогли росіяни вигризти Мазепине коріння з Курщини. Якої фортуни шукав на Курщині наш гетьман? Про цеу виданні hromadske розпитали Ольгу Ковалевську — докторку історичних наук, професорку та провідну наукову співробітницю Інституту історії України НАНУ.
Узяв — і залюднив Курщину
Почнемо трохи здалеку. До того, як самому стати гетьманом, Іван Мазепа ніс службу при гетьманові Правобережної України Петрові Дорошенку. Того самого, про якого в пісні співається, що він «веде військо запорізьке хорошенько». На той час усі маєтності Мазепи були сконцентровані на Правобережжі. Дорошенко, як відомо зі шкільних підручників, прагнув обʼєднати лівий і правий береги Дніпра, контрольовані Річчю Посполитою та Московією, в єдиній державі.
Про це саме мріяв і гетьман Лівобережної України Іван Самойлович. Під тиском обставин Дорошенку довелося скласти свою булаву на користь Самойловича. Відтак, багатьох учасників тих подій було заарештовано і доправлено до Москви на допити. Серед них і Мазепу. Визволив його якраз Іван Самойлович: знав його як людину обізнану, надійну та розумну, тож забрав до себе на службу.
Етнографічна мапа «Слов’янські землі», укладена Павлом Шафариком у 1842 році з виділеним етнографічним ареалом малорусів – українців. Жовтим позначені німці, червоним – татари, синім – грек
Приїхав Мазепа на Лівобережжя без копійки за душею. Отримував кошти лише як член уряду Самойловича. Після того, як москва звинуватила Самойловича у зраді й вислала його у Сибір, козаки обрали гетьманом Мазепу. Як гетьман, Іван Степанович отримав від Війська Запорозького «на булаву» — села, дохід з яких він мав використовувати для свого утримання і для виконання представницьких функцій. Ці маєтки особисто Мазепі не належали, були державною власністю.
За словами Ольги Ковалевської, Мазепа дбав і про козацьку державу, і про власний інтерес: з часом придбав собі маєтки не лише на Лівобережжі, але й у межах Московського царства. Жалував йому землі й московський цар. Саме так Мазепа став землевласником на Курщині.
На початку XVIII століття московсько-козацьке прикордоння залишалося малозаселеним. Мазепа отримав у Рильському повіті фактично пустку, яку треба було освоювати. У його інтересах було залюднювати ці землі саме українцями. Бо ви ж знаєте цей давній принцип: наша земля там, де є наші люди.
Креативний менеджер
Зверніть увагу: на козацькому Лівобережжі не існувало кріпацтва. Його нам наприкінці 18 століття нав’язала цариця Катерина. А за Мазепи селяни були особисто вільними людьми. Вони працювали на себе, платили податки та виконували певні повинності — на користь держави, місцевої громади чи монастирів.
Іван Степанович видав окремий універсал, за яким посполитого селянина можна було залучати до відробітку повинностей не частіше ніж один-два дні на тиждень. І це була не панщина, а громадські роботи.
Отже, Мазепа не міг примусом переселити вільних селян з Гетьманщини на Курщину. Їх треба було заохотити. І гетьман, що був прекрасним креативним менеджером, блискуче справився із цією проблемою.
Перш за все, переселенці звільнялися від сплати податків і відробітку повинностей на 3–5 років — залежно від ситуації у кожному конкретному населеному пункті. Мазепа дбав, аби люди мали усе необхідне для життя і господарювання.
Будувалися хати для селян, у селах — церкви, при церквах відкривалися школи, у яких дітей грамоті навчав священник. Улаштовувалися громадські лазні. У деяких селах двічі на рік проводилися ярмарки. Тобто Іван Степанович прагнув розбудовувати українські села на Курщині такими, якими вони були на Гетьманщині.
«Нині важко достеменно відтворити функціонування лазень у селах, але згадка про них у джерелах є», — каже професорка Ковалевська.
За її словами, Мазепі, напередодні остаточного розриву з московським царем та переходом на бік шведського короля під час Великої Північної війни, вже належало на Курщині 40 сіл, слобід і хуторів. Щоб створити таку кількість населених пунктів на колись необжитих територіях, Мазепі знадобилося менш як 10 років.
Походження назв новопосаджених слобід було різним. Одні походили від імені власника — Іванівка, Івановська, Іванівське. Другі — від по батькові українського гетьмана — приміром Степанівка. Зрештою, були й більш традиційні: Мазепівка чи Мазепинці. Звісно, були й інші, прямо не пов’язані.
Меншиков проводить інвентаризацію
Чим багаті були курські маєтки Мазепи? Відповідь ми можемо пошукати у так званій «Мазепиній книзі» — це опис статків гетьмана, здійснений з волі князя Меншикова, правої руки московського царя Петра.
Після того як гетьман був змушений покинути Україну, князь постійно канючив у Петра мазепинське майно. Спаливши Батурин, Меншиков уже встиг розграбувати міську резиденцію Мазепи на Гончарівці, що неподалік козацької столиці. Але цар, мабуть, не спішив із такою милістю. Найбільший землевласник московії й сам, мабуть, поклав око на маєтності найбільшого землевласника Гетьманщини.
Але вже наступного року після смерті Петра, у 1726 році, Меншиков наказав зробити опис усіх Мазепиних маєтків, зокрема, і на Курщині.
«Мазепина книга» містить перелік сіл, слобід, хуторів з усіма їхніми господарськими принадами. Перераховуються сіножаті, луки, ставки, млини, придатні для оранки землі тощо.
Приміром, в слободі Іванівській фіксується 19 дворів. Якщо припустити, що в родинах було по 5–6 осіб, то неважко порахувати, скільки населення могло бути в селі
«Точно встановити, скільки на початку 18 століття у курських маєтках Мазепи мешкало людей, наразі неможливо. І це попри те, що здійснений за наказом Меншикова опис Мазепиних маєтків, був однією з перших докладних ревізій гетьманської власності.
Скоріше за все, це пояснюється тим, що сам князь з 1727 року попав у немилість російського імператора Петра II, опинився на засланні й не завершив розпочату справу», — розповідає дослідниця.
Якою була подальша доля курських маєтків Мазепи? На думку пані Ольги, тут необхідно досліджувати долю кожного села, кожної слободи. Щось купили представники української козацької старшини, щось — з часом перейшло у власність великоросійським поміщикам. Населення було покріпачено.
Деякі подробиці відомі про Іванівське. Зокрема, у 18 столітті воно належало бунчуковому товаришу Василю Полуницькому, а потім, як посаг дружини, перейшло у власність російського дипломата князя Івана Барятинського. З 1870 по 1900 роки у цьому маєтку жив і працював німецький архітектор Карл Шольц, котрий виконував замовлення для багатьох землевласників, наприклад, знаменитих Тарновських із Качанівки.
Листівка від Мазепи
Мазепа, зайнятий політикою і війною, усе ж таки планував пустити на Курщині коріння. У селі Іванівському він встиг збудувати собі будинок — споруда датується 1703 роком. Але згадок про те, що гетьман жив у цьому будинку, пані Ольга не знайшла.
Як виглядало помешкання за Мазепи, невідомо. У 19 столітті художник Кондопуло намалював цей будинок, з його малюнку гравером Рашевським було виконано літографію. Під зображенням містився підпис: «Будинок Івана Мазепи в селі Іванівському, Курська губернія».
Якщо порівняти сучасні фотографії будинку, що нині можна знайти в інтернеті, з зображенням на гравюрі, то можна побачити суттєві відмінності.
«На гравюрі праворуч від одноповерхового будинку зображений паркан та велике дерево. На сучасних фотографіях навколо напівзруйнованої будівлі вже нічого немає. Це й не дивно, бо понад 300 років минуло. А як виглядав будинок і краєвид навколо нього за часів самого Мазепи, навіть важко припустити», — говорить історикиня.
За словами Ольги Ковалевської, зображення так званих Мазепиних будинків, зокрема, на Курщині, культових споруд, побудованих його коштом, коштовних вкладів до церков, а також численні портрети, стали дуже популярними на початку 20 століття і поширювались у вигляді листівок. Адже для тодішніх українців, які виборювали незалежність у 1917–1921 роках, постать Мазепи, була дуже мотиваційною.
Сьогодні українці теж постять у соцмережах фото будинку Мазепи в Іванівському під гаслом «Повертаємо своє» або «Мазепо, ми з тобою!». Одночасно з’являються відео місцевих мешканців, які ще з Мазепиних часів говорять українською.
Палац гетьмана Івана Мазепи-Калединського в селі Івановському в Рильському районі Курської області
Цілком можливо, що це нащадки колишніх гетьманових переселенців. І от факт: коли росіяни приходять у наші квітучі села, вони залишають по собі руїни. А українці переселяються на безлюдну пустку — і там починає вирувати життя. І за Мазепи, і нині.
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
