Роман Романчук 12 діб без їжі, води, зв’язку жив на острівці посеред крижаної води на окупованому лівобережжі в Херсонській області. Над його головою постійно літали ворожі дрони, а його руки й ноги стікали кров’ю від важких ран.
Протягом останніх трьох місяців незламний українець проходить лікування у військовому госпіталі в Луцьку, йдеться в сюжеті «12 Каналу».
Роман – із Рівненщини. Після армії переїхав у Луцьк. Тут одружився. Народився син. На життя чоловік заробляв за кордоном. Коли почалася повномасштабна війна, він працював у Польщі. 26 лютого вже був в Україні, а 27-го – у військкоматі.
Понад рік чоловік служив на Луцькому аеродромі. Згодом у складі 35-ї бригади штурмовиків потрапив на Херсонщину. Перше завдання – пливти на Кринки, окуповане село на лівому березі Дніпра. Через постійні обстріли дістатися туди було вкрай складно, але хлопцям це таки вдалося. Там чоловік отримав перше важке поранення.
«Мені розпороло руку до кістки, поперебивало сухожилля, бо аж пальці поскручувалися», – говорить Роман.
Ворог нещадно гатив, тому евакуювати Романа і ще кількох поранених хлопців змогли лише на четвертий день. Але і цей порятунок росіяни зірвали.
«Кілька хвилин пропливли, і тоді човен розстріляли. Зразу влучили в мотор, щоб ми далі не відпливли. І потім почали стріляти в нас. Там мені стегно перебили. Човен відразу загорівся, і ми мусили вискакувати. Думав, що потону, адже були поранені одна рука і одна нога», – пригадує захисник.
Як виявилося, друга нога теж була зламана. Дивом чоловік доплив до берега. Всі, хто міг ходити, як могли рятувалися, а він – мокрий, холодний, закривавлений – приліг на маленькому острівці серед води. Була рання весна. Навколо – крижана вода.
«У першу чергу турнікет собі на стегно наклав, щоб зупинити кров. Трохи посидів, може десь пів години. Зрозумів, що вже нікого немає і що ніхто не знає, що я тут перебуваю. Розв’язав турнікет і втратив свідомість. Я думав, що краще кров’ю стекти, ніж потім мучитися. Але потім прокидаюся і бачу, що нічого не вийшло», – говорить Роман.
Ні телефона, ні рації, ні їжі, ні води. Кілька днів він пив із річки. Від ворожих розвідувальних дронів ховався між невисоких дерев і кущів.
«Уже на третій день наді мною почав літати дрон. Я спочатку ховався від нього, накинувши капюшон, щоб мене не було видно. Я побачив, що збоку щось упало. Думав, що це скид, що це вже все. Але нічого не зірвалося. Глянув: щось в обгортці, щоб не змокло. І тоді зрозумів, що це наші», – розповідає воїн.
Відтоді український дрон навідувався до Романа щодня. Так побратими доставляли йому ліки, воду, енергетичні батончики, рацію.
Самі ж військові змогли дістатися до чоловіка аж на 12-й день.
«Хлопці не могли зайти, човни не могли запливти через постійні обстріли. Намагалися. Напевно, тричі намагалися», – каже Роман.
Його порятунок тривав від ранку до пізнього вечора – по суші, річках, лісах. Чоловік тоді був уже в тяжкому стані. Увесь час військові несли його на собі.
«Був знесилений. Рука наполовину гнила. Стегно перебите. Але тримався. Ми трішки відійшли вглиб тих посадок між річечками, там сіли перепочити і мені вкололи знеболювальне», – продовжує Роман.
У херсонській лікарні в нього була перша ампутація – руки. Ноги чоловік втратив в Одесі, коли почали сохнути пальці й взялася гангрена. В Луцьку – операція на стегні, лікування й довгий процес підготовки ніг до протезів. Нові ноги Роман отримав усього тиждень тому.
«Ноги помаленьку пристосовуються. Відразу встати не можна було: все тисло й боліло. Але зараз потрохи вдається, можу навіть трішки пройтися», – зазначає захисник.
На нову руку Роман ще чекає. Поки щосили старається навчитися ходити, аби назавжди відмовитися від крісла колісного, вийти за межі госпіталю, повернутися додому і своїми ногами піти з сином на прогулянку.
volynnews.com/
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
