Софіївський парк закохує в себе раз і назавжди. Сюди тягне повернутись, щоби знову причаститись до цього дивовижного місця. При вигляді вікових дерев виразно усвідомлюєш скороминущість земного людського життя, залишається за ворітьми парку суєта і медійна тріскотня, нав’язані сьогоденням примарні цінності.
Зачепило душу, що уманчани зберегли шматочок бруківки головної алеї, замощеної ще в першій половині XIX ст. Цей «фрагмент» накрили ударостійким склом, поряд – пояснювальна табличка. Скільки поколінь людей пройшло по цій бруківці!
Згадалось Симоненкове:
« Обійду усі гроти й альтанки,
З водограю нап’юся води.
Розумію, чому уманчанки
На побачення ходять сюди».
На жаль, не придумали машину часу, щоб можна було пройтись хоча б по тому парку, яким він був 50-60 років назад. Дивовижність Софіївки в тому, що це «місце сили», де людина духовно оновлюється, переглядає минуле. Це знав і відчував 60 років тому цитований вже тут Симоненко «Я люблю у Софіївці думать, Із минулого знявши вуаль» (вірш Уманським дівчатам написаний 1961 р.).
Софіївка як місце сили підживлюється магією і духом старовини, і цю старовину треба зберегти по максимуму.
Тепер центральна алея покрита тротуарною брущаткою. По ній носиться
на сигвеях і моноколесах молодь, паровозик катає дітей, тут же розгорнувся базарчик із сувенірами.
Не пустують столики в кафе на території парку – від входу по ліву руку. Морозиво, пиво, шашлики… Дядечко за столиком дістав із сумки-баула півлітру, налив горілку у пластикову посудину, пляшку сховав, а стаканчик не спішить спустошувати. Обслуга закладу не звертає на це уваги. Дядечко дивиться на озерце перед кафе, передвкушає мить, коли хильне чарчину в такому сакральному місці, як Софіївка.
За територією парку такі самі кафе, а на кручі готель з рестораном. Оцінити родзинки тутешньої ресторанної кухні не довелось. У ресторані лише комплексний обід – обслуговують тургрупу. Вся вона- зо два десятки осіб, за винятком одного представника сильної статі, чомусь із жінок. З баула активістки чи керівниці з’являється пляшка коньяку…
Нам запропонували те, що, мабуть, входило в комплексний обід – курячі биточки, деруни, овочевий салат. Замовили деруни , салат, каву і зелений чай.
Заслуговують на похвалу і якось мірою виправдовують рахунок кава й чай.
Квиток у парк – 100 грн для дорослих. Квиток дійсний цілий день, можна виходити за територію й повертатись. Парковка – 50 грн. Місць на двох парковках по вихідних геть недостатньо, тому залишають машини вздовж узбіч. Для місцевих вхід безплатний, по прописці. Хазяйка кафе за територією парку каже, що вона брала б за вхід і з уманчан, бо є несвідомі земляки, що кидають сміття де прийдеться. Хоча урн достатньо. Туалети – сучасні й чисті – на території парку безплатні. Це включено у вартість квитка.
Хтось каже, що життя дається один раз і його треба прожити в Києві. Інший заперечує: не в Києві – в Одесі. І так далі. Проте здається, що життя, або хоча б його другу частину, треба прожити в Умані…
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
