Балтійська перлина, північне Монте-Карло, польський Баден-Баден — усе це про Сопот, морський курорт із 200-річною історією. Розповідаємо про минуле й сучасність містечка, улюбленого місця відпочинку поляків.
Похмуро й сиро , зате дорого
«Про морські купання можна забути. Погода жахлива , цілком листопадова — темно, вітряно, холодно. Дітям, однак, перебування тут, безумовно, йде на користь, але на моїх нервах воно позначається згубно», — писав Генрик Сенкевич із Сопота другові 4 липня 1888 року. Через місяць , дещо краще пізнавши місто, Сенкевич додав барв до його характеристики: «Цоппот — страшенна діра. Похмуро , сиро, нудно — словом, огидно».
Перш ніж стати балтійською перлиною , як нині пишуть у путівниках, Сопот, він же Цоппот, Сопоти, Соботи, а навіть Собутка, подолав довгий шлях, побувавши у складі Польщі, Пруссії, Вільного міста Данціґа, Третього Райху і потім знову Польщі.
Історія Сопота почалася у VII сторіччі , як заведено, від спорудження фортеці першими мешканцями. Від давньої твердині, звичайно, нічого не залишилося, на її місці розташований археологічний музей-заповідник «Городище» (ulica Haffnera, 63), одна з головних пам’яток міста.
У письмових джерелах назва майбутнього курорту вперше згадується 1238 року: ґданський князь Мстивой II передав цистерціанцям з Оливи (нині — район Ґданська) кілька сіл , зокрема поселення Сопот і Брудвино.
Найдовший дерев’яний пірс у Європі
Прикметно , що середньовічний Сопот, колиска сучасного курорту, був розташований зовсім не на березі моря. Його будинки зосереджувалися навколо Сільської площі, якої вже не існує: сьогодні на її місці перетинаються проспект Незалежности (aleja Niepodległości), вулиця 1 Травня (ul. 1 Maja) та вулиця Героїв Монте-Кассіно (ulica Bohaterów Monte Cassino). Неподалік була розташована корчма «Мис Доброї Надії», що проіснувала з XVI сторіччя до 30-х років XX сторіччя: 1934 року її перебудували на житловий будинок (al. Niepodległości, 803). Популярним місцем відпочинку Сопот став у середині XVI сторіччя — заможні мешканці Ґданська почали купувати тут будинки й земельні ділянки , споруджували маєтки для літнього відпочинку. Дачне життя вирувало й навколо Сільської площі. До моря від неї вела стежка (15 хвилин пішки до узбережжя), що тягнулася повз луки, де випасали худобу. Дім солтиса і рибальські хижі на березі — от і вся нерухомість на престижній першій та другій лініях. Територія, де сьогодні, за твердженням авторів путівників, б’ється серце курорту, не забудовувалася аж до початку XIX сторіччя.
“Гранд-готель”
Купальні карети й пивний суп
Трансформація Сопота з села в морський курорт відбулася завдяки колишньому лікарю наполеонівської армії Жану-Жоржу Гаффнеру. Одного разу , повертаючись до Ґданська через Сопот, він зупинився переночувати в «Мисі Доброї Надії» й вирушив на вечірню прогулянку до моря. Опинившись на березі, він вирішив, що це ідеальне місце для оздоровчих купелей. 21 травня 1823 року Гаффнер заклав перший камінь у будівництво купальні, відкриття якої того ж року вважається символічною датою заснування курорту. Роком пізніше з’явився перший Курортний дім, перший дерев’яний поміст завдовжки 63 метри та Південний парк.
Приймати морські купелі необхідно було , дотримуючись певних правил. У архівах збереглися рекомендації доктора Гаффнера. Ось деякі:
не можна купатися без припису лікаря , оскільки при певних захворюваннях водні процедури можуть бути небезпечними;
купатися в морі потрібно раз на день , за винятком недуг, при яких лікарі приписують багаторазові купелі;
не можна купатися , розігрівшись фізичними вправами або алкогольними напоями, у стані втоми або емоційного збудження.
До середини XIX сторіччя вважалося корисним купатися голяка. Тому в Європі , зокрема в Сопоті, популярними були так звані купальні карети: коні затягували таку карету в море (іноді цю місію брали на себе працівники курорту), відпочивальники роздягалися всередині догола й спускалися у воду по драбинці. Крім карет, у Сопоті були поширені роздягальні, з яких у воду вели спеціальні містки. У купальні костюми курортники одягнулися лише після 1860 року.
Морськими купелями лікували захворювання нервової системи , органів кровоносної системи й дихання. Свої послуги рекламувала також ортопедична клініка, відкрита шведом Густавом Зандером. Популярністю користувалися також водні процедури для очей, вух або гортані, які пропонувала сопотська купальня.
1886 року в Сопоті відкрився дитячий санаторій. У наші дні його діяльність викликала б численні питання пильних громадян , оскільки його меню поруч із картоплею, рисом, м’ясом та овочами включало пивний суп, який щодня подавали на другий сніданок.
Переломним моментом у розвитку курорту стало будівництво залізниці — її провели до Сопота 1870 року. До того часу поїздка на море була непростим завданням: наприклад , із Варшави сюди добиралися диліжансом, а з 1852-го з’явилася можливість доїхати потягом до Ґданська, але з трьома пересадками. У Ґданську численні валізи перевантажували у кінний екіпаж і вже ним майбутні відпочивальники доїжджали до омріяного пляжу. Як бачимо, двотижневої відпустки могло й не вистачити.
З появою залізниці стало вигідно інвестувати в нерухомість у Сопоті. На місці бідних рибальських хатин виростали розкішні вілли. У місті з’явилася каналізаційна система , а на центральних вулицях провели електричне освітлення.
До ідеалу , однак, усе ще було далеко. 1889 року в Сопоті проводила літо майбутня лавреатка Нобелівської премії Мар’я Склодовська-Кюрі , яка працювала тоді гувернанткою.
Мар’я Склодовська-Кюрі
Тут не надто весело , на пляжі, в Курхаусі постійно зустрічаєш тих самих людей, які весь час бесідують про те саме. Море, щоправда, красиве, купелі — пречудові, але, коли трапляється негода й доводиться сидіти вдома, всі перебувають у такому стані духу, що я, якби могла, забилася б глибоко під землю.
Проте курорт розвивався , а його популярність зростала. За чотири десятиріччя — з 1870 по 1910 рік — Сопот невпізнанно змінився.
Якщо ґуґлити поради , що подивитися в Сопоті, рекомендації, найімовірніше, обмежаться центральною вулицею Героїв Монте-Кассіно, яку сопотяни називають Монцяком (Monciak), пірсом, Південним парком, міським музеєм, маяком та пляжами.
Однак найсправжніший Сопот — це розташовані віддалік від Монцяка , тихі навіть у туристичний сезон вулиці, де панельні будинки з епохи ПНР сусідять зі старовинними віллами.
Сопот ділиться на Верхній і Нижній , межа між якими проходить проспектом Незалежности — головною артерією Триміста, що сполучає міста агломерації.
Розпочати прогулянку найкраще від Верхнього Сопота — саме там колись були Сільська площа та корчма «Мис Доброї Надії». Нині це камерний район , куди нечасто заходять туристи, але кожен тутешній будинок — пам’ятка зі своєю історією.
Сопотянам , які зводили тут доми наприкінці XIX — на початку XX сторіч, неймовірно пощастило: із вікон їхніх вілл, розташованих амфітеатром, відкривається краєвид на Ґданську затоку. Натомість тим, кому не пощастило мешкати в одному з цих будинків, задля мальовничого пейзажу доведеться піднятися на оглядовий майданчик на горі Глинній (Na Glinnej Górze), розташований у Триміському ландшафтному парку (Trójmiejski Park Krajobrazowy) — звідти відкривається панорама на море, півострів Гель та Нижній Сопот. До майданчика можна прогулятися вулицею Армії Крайової (Armii Krajowej). Тут у будинку 85 жив знаменитий німецький архітектор Адольф Білефельдт.Білефельдт запроєктував багато будинків і нежитлових будівель у Сопоті та Ґданську. Споруджуючи власний дім , він виступив у ролі не лише інвестора й архітектора, а й дизайнера інтер’єрів. Бокові фасади прикрашені декоративними панно з зображеннями тварин у стилі пізнього модерну. Неподалік сопотського вокзалу можна побачити помаранчені велопарківки у формі моржа — зразком для них послужив якраз малюнок із фасаду будинку Білефельдта.
З вулицею Армії Крайової перетинається вулиця Вибіцького (Wybickiego). Після війни ходили чутки , буцімто в будинку під номером 23 живуть привиди — свідки на власні вуха чули тупотіння й брязкіт ланцюгів. І якщо стосовно привидів можуть виникати якісь сумніви, то в існуванні другого квартиранта сумніватися не доводиться — з 1948 по 1949 рік тут жив Чеслав Мілош , майбутній лавреат Нобелівської премії.
Дім під номером 31 , збудований 1910 року, належав генеральному представнику компанії «Bosch». А останнім власником будинку був філософ Герман Гассбарґен.
У кінці вулиці , біля самого входу до лісу, стоїть непримітний дім під номером 40 — у ньому жив Януш Хріста, автор популярних коміксів про Кайка і Кокоша. Однак якщо продовжувати шлях до оглядового майданчика , потрібно повернутися на вулицю Армії Крайової і дійти до вулиці Каспровича (Kasprowicza).
З оглядового майданчика можна спуститися на вулицю Абрагама (Abrahama) і почати прогулянку нею від костелу святого Бернарда (адреса: Abrahama , 41). Споруджений він 1983 року й стоїть прямо в лісі. Це одна з найцікавіших сакральних споруд сучасної архітектури на Помор’ї.
Інтер’єр костелу лаконічний , але унікальний — за його вівтарем, виготовленим зі скла, відкривається краєвид на ліс.
Неподалік , по вулиці Міцкевича (Mickiewicza), під номерами 34–36 розташована вілла «Сопотський бельведер» (Sopocki Belwederek) — витвір Генріха Дункеля, сопотського архітектора, що уславився незвичайними спорудами.
1991 року у віллі на деякий час оселився Лєх Валенса. Зупинялася в ній також Маргарет Тетчер.
Внизу вулиці Міцкевича , на перехресті з вулицею Елізи Ожешко (Orzeszkowej), стоїть пам’ятник, про який абсолютно нема чого розповісти — напис на ньому інформує: «На цьому місці 1754 року нічого не відбулося». От би всі пам’ятники були такими.
Пам’ятник на місці , де нічого не відбулося.
Лиха слава
Одна з головних пам’яток Нижнього Сопота — звісно ж , Монцяк. Народна назва вулиці так прижилася, що містяни, мабуть, не відразу згадають офіційну — вулиця Героїв Монте-Кассіно.
На Монцяку цілорічно вирує життя. Тут розташована більшість барів , ресторанів і дискотек, сувенірних крамниць та магазинів одягу.
«Кривий будиночок» (ulica Bohaterów Monte-Cassino , 53) — одна з візитівок Сопота. Він збудований у 2003–2004 роках за проєктом архітекторів Щепана і Малґожати Шотинських. Це найулюбленіше місце для фотографування серед туристів.
У кінці вулиці , недалеко від моря, розташовані Бальнеологічний курорт, збудований 1903 року, та морський маяк. В наш час маяк уже не виконує свою функцію — тепер це оглядовий майданчик, звідки можна насолодитися панорамою Сопота.
Безлюдна вулиця Героїв Монте-Кассіно на світанку.
Вулиця Героїв Монте-Кассіно впирається в другу знакову пам’ятку міста — пірс імені Івана Павла II , найдовший дерев’яний пірс у Європі: його довжина становить 551,5 метра. Навпроти пірса здіймається «Гранд-готель». Свого часу тут зупинялися король Іспанії Альфонс XIII , Шарль Азнавур, Фідель Кастро, Ґрета Ґарбо, Марлен Дітріх, Шарль де Ґолль, Чеслав Мілош. Вбік від Монцяка і пірса лежить вулиця Ґойки (Goyki) , де під номером 3 розташована мальовнича вілла Фридеріка Вільгельма Юнке, схожа на казковий будиночок. Сьогодні це найвідоміша адреса у Тримісті: тут міститься «Артінкубатор», у якому працюють творчі майстерні, проводяться зустрічі з письменниками, художниками і фотографами, організовуються лекції, діє дискусійний кіноклуб.
Дещо для кіноманів
Серед легенд про Сопот є і така , нібито це місто митців, які тут живуть, творять, п’ють, розважаються. Не останню роль у її виникненні зіграв кінематограф — адже Сопот неймовірно кіно- і фотогенічний, тому знімальні групи не раз приїжджали на узбережжя.
Саме тут знімав початок і фінал одного зі своїх найперших фільмів Роман Полянський. Короткометражна стрічка називалася «Дві людини з шафою» (1958) , а місцем зав’язки і розв’язки історії став пляж біля «Гранд-готелю». 2008 року на набережній з’явився пам’ятник , присвячений фільму: величезна шафа з написом: «Друзі Сопота — Роману Полянському». Автори пам’ятника — Павел Альтгамер і Яцек Адамас. На відкриття приїжджав сам режисер. На жаль , 2020 року міська влада вирішила шафу прибрати — через звинувачення в педофілії, висунуті Полянському (нагадаємо , що врешті його виправдали).
«Гранд-готель» послужив декорацією в зйомках популярного серіалу «Ставка більша за життя» Януша Морґенстерна , бойовика «Штрих-2» Оляфа Любашенка, драми «Дівчина з готелю “Ексельсіор”» Антонія Краузе тощо.
Героєм численних стрічок став знаменитий пірс. Серед фільмів , які на ньому знімалися, — комедія «Скільки важить троянський кінь?» Юліуша Махульського , серіал «07, доповідай» Кшиштофа Шмаґєра тощо.
«Сливка в компот» та інші смаколики
Сопот багатий і на гастрономічні принади. Найочевидніша страва , яку кортить покуштувати у приморському місті — це, звичайно ж, риба. Кожен мешканець Сопота порекомендує рибний бар (увага — мовна пастка: слово bar тут означає їдальню) «Пристань» (Przystań). Заклад стоїть прямо на пляжі, на відстані якихось 15 хвилин прогулянки від пірса (адреса: Aleja Wojska Polskiego, 11). Дійти до «Пристані» можна вздовж моря або набережною. «Пристань» сусідить із рибальським селищем і рибальським мінімузеєм. У меню — «Суп рибалки», смажені балтійські шпроти, запечений лосось, рибні закуски. Заклад «Śliwka w kompot» на Монцяку (номер 42) — це ще одна рятівна соломинка для запізнілих туристів , які не готові вдовольнитися кебабом чи запіканкою (і ще одна пастка: zapiekanka у Польщі — це величезна гаряча канапка , ходова швидкоїжа серед численних туристів у Тримісті). Тут нагодують навіть о першій ночі. Цілком імовірно , що якби Сенкевич опинився у «Цоппоті» сьогодні , він написав би в месенджері товаришу щось буркотливе, на кшталт: «Нестерпний гамір , багатолюдно й немає де запаркувати автівку». Та все ж сучасному Сопоті безліч пам’яток та можливостей чудово провести час , тому якби машина часу перенесла автора «Трилогії» в наші дні, він, мабуть, змінив своє ставлення до цього міста. Переклав Андрій Савенець
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
