ЇХ ніхто не гладить, не пестить, та й імен у них тепер немає. Раніше худобу плекали дві родини, які самостійно поселилися та проживали у місті Чорнобиль та сусідньому селі Луб’янка. 2016-го помер останній із цих самопоселенців, і красулі, чорнухи, зірки пішли, як мовиться, на свій хліб. Але продовжують жити стадом.
Цей факт не міг не зацікавити вчених, за коровами, які належать до поширеної на Поліссі української чорно-рябої молочної породи, з 2018 року спостерігають науковці Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника та стверджують, що тваринам ведеться добре.
Тварини навчились виживати самостійно, адже їхні пращури — вихідці з дикої природи. За кілька років стадо настільки здичавіло, що при появі людини чи автомобіля швидко тікає в найближчі хащі. На території зони відчуження чимало покинутих будівель, де корови прилаштовуються, захищаючись од вітру та опадів.
Кормів на території заповідника достатньо. Коли випадає сніг, тварини викопують суху траву копитами. Природа подбала й про те, що у корівок відпала потреба доїтися, бо їхній цикл лактації прив’язаний до народження телят.
Блукає собі стадо, в якому у передвоєнні часи спостерігали до 20 голів. Пережили корівки і окупацію, і зиму. Дочекалися весни. Але зовсім не так, як домашні у теплому хліву. Дикі, витривалі. Життя поруч із людиною, як це було у їхніх коров’ячих бабусь, можливо, приходить лише у їхні сни.http://www.silskivisti.kiev.ua/
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
