Замість радянської комсомолки Зої Космодем’янської в столиці України перейменували вулицю у пам’ять про хорунжу УСС Софію Ґалечко.
Під час засідання Київради 8 грудня 2022 року депутати прийняли рішення про перейменування ще 32 вулиць, бульварів та провулків, назви яких пов’язані з російською та радянською історією й культурою.
У Солом’янському районі цього разу змінили назви п’ять топонімів. Серед них і вулиця Зої Космодем’янської. Вона мала ім’я комсомолки з 1955 року, а до того, чотири десятиліття називалась «Третя Гоголівська».
Її довжина 240 метрів. Пролягає вона від Преображенської до кінця забудови, заходить у дворовий тупик імені Братів Зерових. Тепер ця вулиця носить ім’я Софії Ґалечко, яка прожила лише 27 років. Але в історії вона відома як перша українка-офіцер.
Софія Ґалечко народилась в українсько-польській сім’ї. Її мама була полькою, а батько — українцем. Першій роки життя Софії пройшли у Новому Сончі, а згодом родина перебралась до Львова, де дівчина стала навчатись у польській гімназії імені Юліуша Словацького. Вона її закінчила із золотою медаллю у 1910 році. І саме там, як вона згодом написала, «віднайшла Батьківщину». У Львові діяло багато освітніх товариств, дух українців був на підйомі.
Після гімназії Софія переїхала до Ґраца, куди вступає у 1910 році на філософські студії. Вона повідомила у листах подруг, що її брат прийняв сторону матері — обрав польську культуру, а вона — українську, від батька. Подібна ситуація була доволі частою на початку 20 століття в Галичині.
В Австрії українські студенти обрали Ґалечко представницею слов’янського Товариства Allgemeiner Krankenverein (Загальна Медична Асоціація) у Ґраці. Дівчина стає учасницею гуртка «Рідна школа», «Взаїмна поміч», ініціаторкою дискусійних вечорів філософсько-літературного характеру.
Софія мала все для щасливого особистого життя. Але пережила трагедію — від туберкульозу помер її наречений, Андрій Куровець. Дівчина так ніколи й не подолала драматичні переживання після цієї втрати.
Вона відвідувала курси Червоного Хреста, захопилась рухом Січових стрільців. Й у вересні 1914 року прийняла присягу. Серед 300 стрільців було 33 дівчини. Але на початку війни до війська пішло лише троє жінок.
Легендарна чотова Олена Степанів писала: «Ні тоді, ні пізніше ніхто так і не застановлявся над питанням, чи має бути жінка воїном в часі війни, чи ні».
Всі жінки, що взяли зброю, були добровольцями.
На початку служби Софія Ґалечко перебувала у складі 2-ї сотні 1-го куреня під командуванням Зенона Носковського (команданта сотні УСС, групи «Підзамче»)
Із щоденника Софії Ґалечко: «Мої мрії здійснилися — працюю для України, йду кувати кращу долю… Кинула я книжки, науку, старий, спокійний Ґрац, забула про рідню, про іспити й увесь світ… Крила вистрілили з рамен і лечу на стрічу сонцю золотому. Чи спалить воно мене, чи загріє своїм огнем?».
Кандидатка історичних наук, членкиня Української асоціації дослідників жіночої історії Мар’яна Байдак написала про українок у першу світову:
«У роки Першої світової війні був виклик і запит від суспільства, що жінка має долучатися до громадських справ, це її своєрідне служіння для українського народу, бо українці не мали своєї держави, і таким чином, коли жінка долучається до громадської справи, вона може підтвердити, що вона українка і допомагає своєму народові у здобутті незалежності. Це був виклик від суспільства і вимога часу допомагати».
Хорунжою УСС Софія Ґалечко стала у 1915 році.
В бойових акціях відзначалася Софія Ґалечко героїзмом. Особливо під час боїв на Тернопільщині, зокрема 14 вересня 1915-го, коли вмілими бойовими діями на чолі чоти врятувала від поразки цілий курінь.
За героїзм 10 листопада 1914 року її нагородили медаллю «За хоробрість. Того ж року підвищили до підхорунжої. Згодом за бойові заслуги у боях в Карпатах (зима 1914-1915 рр.), за героїчну боротьбу на горі Маківці, її нагородили другою срібною медаллю «За хоробрість» і підвищили звання до хорунжої.
«Понад наші товаришки ревіли гармати,
Степанівна і Ґалечко вміли воювати.
Воювали, добували і славу, і волю,
Та не одну зіставили могилу на полю».
(«Стрілецькі пісні» (Львів, 2005)
Про неї з гордістю відгукувалося головне командування. У 1918 році, коли визвольні змагання ще тривали, життя Софії обірвалось несподівано. Під час відпочинку вона плавала у річці Бистриця, потрапила у вир, з якого не змогла випливти. 31 серпня 1918 року стало днем фізичної загибелі хорунжої Софії Ґалечко, але й народженням легенди, яку любив народ і про яку переповідали своїм дітям та онукам.
Її поховали з військовими почестями, а у 1990 році на могилі поставили пам’ятник з бронзовим барельєфом жінки у військовій формі. Під ним напис: «Хорунжа УСС Софія Ґалечко, 1891-1918. За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ». З грудня 1993 року її могила зазначена в реєстрі місць пам’яті Української революції.
***
У столиці прагнуть завершити раз і назавжди процес декомунізації. На вулицях української столиці не може бути нічого, що пов’язане з історією та культурою срср. У Києві стартувала робота міської міжвідомчої робочої групи, яка має повністю усунути з публічного простору столиці всі радянські пам’ятники та символіку. Йдеться про все, що пов’язане з культурою та історією росії та срср.
До її складу увійшли представники Київської міськради, КМДА, фахівці Інституту національної пам’яті та профільних інститутів НАН України.
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
