У новому «Хаб ветеранс Одеса» стільки простору, світла, високі стелі, що не хочеться виходити звідси в таку спекоту. А ще не відпускають від себе мистецькі твори. Один поперед одного вони збуджують емоції, зроджують думки.
Не все про війну, звісно, хоч і про неї також; вони — про мир, і не так про мир, як про незнищенність життя — попри всі зусилля ворога. Не зрозуміти йому, звідкіля беруться сили в українців. А все дуже просто: їх тримає на рідній землі національне коріння — вони закорінені глибоко в рідну землю. І десь там, у тій глибочіні, воно тісно переплетене. Якщо й не було раніше такої єдности, ця війна дала імпульс стати немовби одним щитом перед ворогом. Попри те, що ворога більше кількісно, що допомагають йому наші недруги, та й у нашому домі коли-не-коли знайдеться ворог. Стійкість, відвага, мужність допомагають українцям в обороні своєї землі. А ще — традиції нашої національної культури.
Виставка візуального мистецтва воїнів ЗСУ, художників-волонтерів називається просто і зрозуміло: «Українська національна ідея». Що воно таке — українська національна ідея? Те, про що ми говоримо віддавна: державність, незалежність, національна ідентичність. Не випадково символом виставки — а це малярство, графіка, скульптура, декоративно-ужиткове мистецтво — стала робота Оксани Здоровецької «Тризуб — птах червоно-чорний».
Мабуть, не треба пояснювати символіку цих кольорів. Як і картини Олекси Триколенка «Воля або смерть» — гасло ще холодноярських повстанців. Як роботу Ольги Погрібної «Тарас. Передчуття майбутнього», де образ молодого Шевченка, якого мусимо прочитати нинішніми очима, вдумливо і поглиблено, асоціюється з нашим сучасником. Символіка цих робіт очевидна. Це те, що завжди з нами.
Війна — тест на самоідентичність. Четвертий рік складаємо ми цей тест. Робимо неймовірне. Україна — останній лицар Європи, а наші захисники — це наші лицарі, які б’ються до загину і перемагають. Може, трохи романтично, а війна — суворий реалізм з важкими наслідками. Але саме романтики в більшості своїй захищають сьогодні честь і гідність своєї України. 17 тисяч мільйонерів є в Україні — це ж скільки можна купити озброєння, щоб захистити наші міста від щоденного винищення?!
Ця виставка особлива. Її учасники бувають на війні, волонтерять, відображають своє бачення і цієї війни, і своєї Батьківщини. І воюють, звісно. Вражаюча відкритість душі, чесність перед собою, передусім. Це і роботи Валерія Пузіка «Об’ява», і «Час війни» Ярослава Войцеховського, і полотно «Кров землі» (автор Лесік Одеса), на якому бачимо перенасиченість землі червоною кров’ю… Що кожна робота — чи то полотно, чи графіка, чи скульптурний твір, то пошуки свого, національного, своєї ідентичности чи то в новій техніці, чи у формах, кольорі, у нових підходах до вирішення мистецької задачі…
Про авторів та їхні твори в мистецькому та ідеологічному сенсах говорить куратор виставки, заслужений художник Сергій Савченко:
— Якщо подивитися на ланцюг трансформацій української культури в її символах і знаках, то переконливо проявляться прототипи, котрі зав’язують тисячоліття існування українського народу єдиною візуальною системою в образах народного одягу, унікальності пісенної творчості та характерними візерунками-оберегами, що є проєкцією різних українських епох у нашу сучасність… Цей вагомий культурний спадок стає опертям сучасним духовним пошукам у різних галузях мистецтва в нашому культурному полі…
А далі дарує каталог виставки всім присутнім — учасникам цього вернісажу, гостям, нашим захисникам.
Автор Роман КРАКАЛІЯ. https://chornomorka.com/
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
