Мова — наша зброя, мова — наш щит.
Певен, ви багато разів чули першу частину цього вислову, але мало замислювалися над значенням другої. Пригадуєте, як нам мова допомогла в перші дні повномасштабки? Тоді на блокпостах варто було запитати про «паляницю», а на деяких навіть згадували «Укрзалізницю» та «полуницю» 
Без перебільшення 24 лютого мільйони взяли нашу мову на озброєння. Українською окупанти почули: «Геть з нашої землі!». Мова стала оберегом від російського ІПСО та «сусідів» у посадках. І без перебільшення — тим автоматом та броніком, які мільйони вдягнули на себе вперше.
Так було і в 2014, але тоді не всі розуміли загрозу. На жаль, не всі її розуміли і в 2019. Тоді ми ухвалили закон про мову. Почули багато критики і ненависті, але не відступили. Мова мала укріпити нашу обороноздатність.
Зараз, ідучи вулицями Києва, Одеси та Миколаєва, дедалі частіше чуєш і бачиш українську. З фасадів будівель зникають старі назви, а з ними сліди російської імперії, совка та бруд пропаганди. Ми пам’ятаємо та пишаємося власними героями — воїнами, науковцями, митцями.
Мова — наша броня, яка міцнішає щоразу, коли ми нею спілкуємося, пишемо, творимо, мріємо. І любимо.
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
