Другого вересневого дня у Балті відзначили знаменну подію — 30 років повернення місцевій римсько-католицькій общині костелу Святого Станіслава і 258 років з часу його заснування. Цей храм — найдавніша католицька святиня на півдні України.
Спершу трохи історії.
На початку XVIII століття, після того, як було окреслено кордон між Річчю Посполитою та Оттоманською Портою, на лівому березі річки Кодими князь Юзеф Любомирський заснував містечко Юзефград, а на правому березі постала турецько-татарська слобода Балта. В Юзефграді, успадкованому князем Станіславом Любомирським, із 1765-го розпочалося будівництво костелу на честь святого Станіслава, єпископа та мученика, для вірмен-католиків. Розміри храму були невеличкими: один неф (зала) з абсидою прямокутної форми (7,5 метра ширини та 16 метрів довжини). До парафії входили три села — Тимкове, Нестоїта та Сінне.
Першим настоятелем костелу був призначений Габріель Рафал Едоні-Радецький, вихованець латинського колегіуму у Львові, який служив у двох обрядах: вірменському та латинському. Можна припустити, що цей священник згодом був похований у цьому храмі.
Після другого поділу Польщі Юзефград перейшов під росі-йське підданство, і через кілька років поселення по обидва боки Кодими були об’єднані під спільною назвою Балта, яка невдовзі стала повітовим містом Подільської губернії.
У 1826 році костел було цілковито передано Римсько-католицькій церкві, в підпорядкування Кам’янець-Подільському єпископу. В Балті організовано деканат, до якого входили костели, розташовані в містечках Голованівськ, Кодима, Криве Озеро, Рашків, Рибниця, Чечельник, М’ястківка, Ободівка, Саврань та філія в Бершаді, а кількість парафіян у деканаті сягнула майже 17,5 тисячі осіб.
У 1880-у до храму у Балті належало 1490 вірян. Відтак з’явилася потреба його розбудови. Зробив це настоятель отець Станіслав Галузінський у 1909-у. Тоді костел приріс «трансептом», тобто правим і лівим крилами від вівтаря, і набув традиційної, хрестоподібної форми. Тоді ж придбали багато нового церковного начиння й оновили восьмиголосовий орган.
Після жовтневого перевороту почалися репресії проти священників та вірян. У 1930-у радянська влада закрила костел. Парафіяльне майно розграбували, огорожу та дзвіницю знищили, а в самому приміщенні храму відкрили танцювальну залу та їдальню педучилища.
Боротьба радянської влади з вірою в Бога досягла апогею під час Голодомору: костел перетворили на сховище зерна, яке було заповнене вщент. Його пильно охороняли комсомольці та місцеві активісти. І це в той час, коли жителі Балтщини помирали від голоду, навіть були випадки людоїдства.
Під час Другої світової війни, за румунської окупації, у костелі відновилося духовне життя. Завдяки отцеві Маршинському, який приїздив із Чечельника, багато віруючих встигли охреститися, повінчатися, висповідатися і прийняти святе причастя.
Після війни радянська влада знову закрила костел. Плебанію, будівлі віддали під 14 квартир. У підвалах храму кілька років був склад льоду. Потім костел передали школі №2, яка облаштувала там спортзал. Але після трагічного випадку, коли на заняттях загинув учень, діти не хотіли туди ходити. Тоді місцева влада перетворила святиню на автостанцію. Із 1974 року там діяли зала очікування, буфет, каси та перукарня.
На зорі 1990-х, коли в Україні, звільнившись від комуністичного гніту, почали відроджувати споконвічні традиції, до своїх духовних джерел поверталися і колишні віряни костелу, їхні діти й онуки, виховані з Богом у серці. Проводирями балтян у цьому були священники, які приїжджали з Чечельника й проводили богослужіння на цвинтарях, в оселях віруючих, котрі відчиняли двері для молитви. Їхніми спільними стараннями, вимогами до влади повернути костел римсько-католицькій громаді у 1993 році відкрилася нова сторінка храму.
Відтоді, особливо в останні роки, зроблено дуже багато для відродження святині. Нинішні урочистості на честь освячення оновленого костелу та вівтаря з парафіяльною спільнотою розді-лили сорок священників з різних дієцезій України та Польщі, настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ в Балті отець Андрій Сирко, настоятель Свято-Покровського Балтського Феодосіївського чоловічого монастиря отець Андронік, майже двадцятеро сестер-шаріток (дочок милосердя), представники місцевої влади на чолі з міським головою Сергієм Мазуром, польський архітектор Марко Халевський, сім’я Своровських — майстрів гранітних робіт з Коростишева, художники-реставратори Наталія Порубінська та Роман Крайнюк з Харкова, місцевий підприємець Юрій Юрковський, численні гості.
Урочиста хода розпочалася від будинку сестер. Перед костелом її учасників, за українською традицією, зустріли з хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Як і 30 років тому, святу месу очолив єпископ Броніслав Бернацький. Після спільної молитви він відчинив двері храму. Свята літургія, освячення нового вівтаря та самого костелу, воскреслого, попри всі намагання його знищити.
Величності торжеству додало звучання щойно встановленого органа, що наповнив і храм, і серця присутніх неповторними мелодіями, яких склепіння костелу не чули понад 90 літ.
Після читання Євангелія єпископ Броніслав Бернацький виголосив проповідь. Зокрема, він високо оцінив службу настоятеля парафії Святого Станіслава отця Даніеля Кулаковського та всієї парафії в Балті, подякував усім, хто долучився до відновлення храму.
Присутні помолилися за мир в Україні та єдність віри.
Після закінчення літургії отець Даніель привітав парафіян і гостей з радістю відновлення храму й подякував усім, хто долучився до його відбудови, зокрема єпископу Броніславу Бернадському — за довіру у справі відбудови святині та єпископу Станіславу Широкорадюку, ординарію дієцезії, — за його пастирську опіку, фахову допомогу, підкріплену багатолітнім досвідом, фахівцям, жертводавцям з багатьох країн світу, місцевій владі. Бо ж за останні три роки костел повністю відреставровано, збудовано нову дзвіницю, впорядковано довколишню територію.
У свою чергу міський голова Сергій Мазур відзначив великий внесок настоятеля у відродження історичної святині Балти і вручив подяки від Балтської міськради та муніципалітету міста-побратима Дамброва-Тарновська (Республіка Польща), а також подарунок — картину «Дитяча молитва» харківської художниці Варвари Гаврилюк.
— Радість ювілею переплітається з болем, який переживаємо вже півтора року в умовах триваючої кровопролитної війни, — звернувся на завершення отець Даніель. — Маю щиру надію, що для багатьох мешканців Балти відвідини нашої святині будуть не тільки можливістю помилуватися красою історичної архітектури, а й місцем духовного зміцнення та надії на краще майбутнє, що випливає з віри й молитви, яку щодня возносимо в нашому костелі, благаючи Всемогутнього Бога про жаданий і справедливий мир.
Наступного дня парафіяни, жителі та гості міста мали змогу насолодитися чарівними звуками органа, відвідавши концерт класичної і духовної музики, що вперше відбувся у костелі Святого Станіслава.
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
