Сьогодні Євгенія Гончарова – консультантка з працевлаштування проєкту СпівДія. До повномасштабного вторгнення жила в Харкові, керувала відділом рекрутингу та адаптації персоналу. Також надавала послуги кар’єрного консультування.
– Я працювала з людьми, закривала потреби в кадрах для компанії. Але все було інакше. Тобто до 24 лютого запити були по кар’єрному росту. Люди хотіли скласти кар’єрний план, щоб перейти на іншу позицію в компанії. Або це перехід зі сфери в сферу, наприклад, коли економіст з банківської сфери хотів перейти в іншу сферу. Це було дещо проблемно, і тут були свої виклики. Зараз люди просто хочуть знайти роботу і стикаються з тим, що не знають, куди краще надіслати резюме, де його опублікувати і як його взагалі скласти. Хоча останні місяці є ріст вакансій, – розповідає Євгенія.
Хоча, звісно, за словами фахівчині, на довоєнний рівень сподіватися зарано. Адже до 2022 року на одну вакансію було 1,5 людини, а нині на одну вакансію 5,5 фахівця. До війни люди обирали компанії, а тепер компанії обирають людей.
Сама Євгенія у Харкові жила в 16-поверхівці, на Салтівці. З вікна вранці 24 лютого вона все побачила вживу – обстріли і вибухи. При тому, що напередодні в родині святкували день народження донечки і планували в день початку повномасштабного вторгнення відпочивати. Але не так сталося, як гадалося.
Ще тиждень родина після того перебувала у Харкові, переїхавши до будинку батьків. Пізніше виїхали в Полтавську область, а тоді на Черкащину. Удома квартира чекає поки, на щастя, ціла. У дах багатоповерхівки залетіла ракета окупантів, але не вибухнула, тож виходить пошкоджена лише одна квартира в висотці.
– Ми розмірковували так: важлива географія, щоб перетнути мости, річки, щоб бути на правому березі. Також в нас були знайомі в Черкаській області. Це батьки наших друзів. Тож можна було перші дні-тижні десь переночувати.
Приїхала родина всього з десяти осіб. Вивезли у двох машинах всю родину, батьків, бабусю.
– Я дуже багато спілкуюся з переселенцями. І це окремий біль, коли лишаються на малій батьківщині батьки, бабусі-дідусі, старенькі. Їм важко щось змінювати. Але потім дуже боляче думати про них, особливо, якщо ті землі потрапляють під окупацію. Нашій бабусі 85, і єдине, що вона спитала, коли ми їй зателефонували і сказали, що їдемо, то це «На котру годину бути готовою?».
Батьки Євгенії з Луганщини. Вони пережили все, що зараз переживають переселенці, ще тоді, у 2014 році.
– Уся моя родина – двічі переселенці. Тоді ще переїздили до Харкова, до мене, бо я там якраз навчалася. І знаєте, що вони говорять сьогодні? Кажуть: «А чому ми зразу не поїхали в Черкаську область? Тут так гарно». Нині ми розмістилися в селі Лозівок. Так склалося, і геть не жалкуємо, нам подобається природа, – каже Євгенія.
Удома сусіди поки доглядають квартиру і навіть годують рибок і тритончика, якого харків’яни лишили вдома.
Переселенка пригадує, коли родиною приїхали на Черкащину, вона шукала роботу, а також спілкування. Адже зрозуміла, що друзів і товариства у віртуальному світі в телефоні недостатньо.
– Я спілкувалася з людьми, у тому числі вживу. А тут була дещо ізольованою. Пригадую випадок, як ми з дитиною пішли на розвивальні заняття, то там я дуже хотіла поспілкуватися з однією мамою просто тому, що ми з нею до цього перекидалися кількома словами і я відчувала, що вона – цікава людина, десь у нас схожі погляди. Але, звісно, в дорослому віці не так легко заводити друзів, як це роблять діти. Також я побачила оголошення від «СпівДії», фонд якраз розпочинав допомогу по цьому напрямку в Черкаській області, заповнила анкету і потрапила сюди на роботу. Тепер маю можливість допомогати людям у пошуках роботи, спираючись на свій досвід та свої знання. Ми з колегами з інших регіонів вже надали більш ніж 2240 кар’єрних консультацій та допомогли працевлаштуватися більше 400 людям.
За словами Євгенії, якщо раніше люди мали закриті базові потреби і хотіли більшого, то сьогодні йдеться саме про базові потреби – аби роботу якусь знайти і їжу купити.
– Зрозуміло, що всі, якщо можна так сказати, відкотилися назад. Компанії скоротили рекрутерів, менеджерів. Тобто умовно тих, хто потрібен компанії, але не для того, щоб випустити продукт. Компанії, можливо, потрібно випустити тушонку або відремонтувати автомобіль. Для чогось ті посади були придумані і продумані, бо насправді автослюсару немає потреби і просто ніколи спілкуватися з клієнтами, для цього є інші посади. Та тепер він і ремонтує, і підшуковує клієнта, з яким сам напряму контактує. Чи добре це? Не дуже. І ось повторюся, про що казала раніше, уже пару місяців, як починає збільшуватися кількість вакансій. Потрохи ринок праці починає відновлюватися, – зазначає Євгенія.
Вона каже: нині ніяк не можна порівнювати зарплати, попит і пропозицію з тим, що було до повномасштабного вторгнення. Це мають розуміти, наприклад, переселенці, які приїхали сюди з великих промислових районів. Наприклад, зварювальник на заводі на Донбасі міг отримувати досить пристойні кошти. І сьогодні він порівнює зарплати в Черкасах і вакансії з тим, що були в його регіоні, та ще й до 2022 року. Але це вже в минулому, зараз ситуація інша і треба виходити з того, що маємо.
Характеризуючи Черкаси, вона зазначає, що тут не відчувається дії великих кластерів, як це присутнє на сході. Тут немов усі окремо.
– Мені здається, тут є щось схоже в агросфері. Та я туди не заходила, не спілкувалася ще тісно з ними, – зауважує Євгенія.
Повернутися до Харкова Євгенія хотіла б, там є квартира, там велике місто, до якого звикла. Проте розуміє, що це буде пов’язано з роботою в тому числі.
– Ми зважаємо на те, скільки підприємств вивезли з Харкова. І вони кажуть: а чи є сенс нам повертатися, привозити назад техніку? Мій чоловік займається розробкою алгоритмів на підприємстві. Його підприємство також евакуювалося. Ми можемо родиною повернутися, але чи повернеться його підприємство, яке взагалі зараз не в Україні? Хтось працює віддалено, як мій чоловік. Та як далі буде, поки незрозуміло. Отже, питання роботи завжди є важливим, – каже Євгенія. – Наявність роботи – завжди досить велика складова інтеграції в простір, де людина перебуває в цей момент.
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
