Увечері, а саме в години, коли наш будинок тоне у вирі екстрено-віялових відключень електрики, я йду до вподобаної вуличної кав’ярні, беру незмінний американо і читаю Екзюпері, користаючись автономним сяйвом гірлянд ліхтариків, що окреслюють серед темряви цей заклад. Кав’ярня – це невеличкий павільйон з віконцем для покупців, а перед ним майданчик з дощатими помостом і загородкою. Загородка може правити за додатковий столик. Але зараз на ній – шар снігу. Тому я, щоб перегорнути сторінку, кладу паперовий стаканчик з кавою на незайнятий дерев’яний столик. Читаю, поки геть не змерзну.
А продовжити читання і погрітись можна поряд. У торговому центрі «Маєток». Це софіївсько-борщагівський простір незламності. Господарі торгового центру колись завбачливо потурбувались про самостійне джерело електрики, власну точку доступу Wi-Fi. І тепер допомагають співвітчизникам протистояти мороку…
Довгий, але порівняно неширокий хол «Маєтку» з бутиками й офісами по обидва боки сяє чистотою світло-бежевих широких кахлів. У холі є нечисленні ослони – на всіх не вистачає. Тому відвідувачі зі смартонами, ноутбуками, книгами і навіть в’язанням усідаються просто на підлогу – приміщення добре обігрівається.
Однак повернімось до Екзюпері. Бойовий льотчик Антуан де Сент-Екзюпері – гордість французької літератури XX століття – загинув у Другій світовій війні, як безліч інших відомих і невідомих героїв, що воювали на світлій стороні. Вони віддали життя не для того, щоб через десятиліття з’явились нові фюрери і знову диктували своє бачення того, які народи мають право на свободу і саме існування, а які ні.
Не бажаючи чи не наважуючись збройно приструнити російського агресора західні країни, зокрема з числа учасників колишньої Антигітлерівської коаліції, зраджують пам’ять полеглих у боях за світопорядок на засадах свободи народів і демократії. Так мені видається.
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
