Командир взводу управління мінометної батареї механізованого батальйону, сержант Олександр Вікторович Гошилик, 1995 року народження, зник безвісти 7 жовтня 2022 року під час штурмових дій та обстрілів зі сторони збройних сил російської федерації поблизу населеного пункту Одрадівка Донецької області.
У серпні цього року Олександр одружився, а 9 вересня йому виповнилось 27. За плечима у Воїна важкі бої та випробування.
На війну пішов ще зовсім юним.
Навчаючись у Долинському природничо-математичний ліцеї, Олександр отримав запрошення від Українського фізико-математичного ліцею. З 9-го класу продовжив навчання у столиці. Далі – Київський університет ім. Шевченка, Майдан, Революція гідності, АТО, Добровольчий батальйон «Донбас», …
У свої 18 років Олександр разом з 7-ма бійцями вийшов з Іловайського оточення.
Позивний “109”. Саме цю статтю – “Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади” – йому інкримінували на Майдані.
25 березня 2015 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
У Сашка була успішна робота в IT-компанії. Молодий, креативний керівник компанії успішно згуртовував колектив, творив і реалізовував нові проєкти. І знову війна…
Емоції, які переживав під час війни, виливались у поетичні рядки.
Встиг видати друком збірку віршів та прози “Міст через вічність” та періодично викладав свої вірші у соцмережі. Для цього навіть створив поетичну сторінку “Клятий мольфар”.
Останній допис за 4 жовтня адресований Друзям:
“На сніданок у мене знову холодна консерва.
І кипить в голові мною не зроблений чай.
Україна дає нам до фронту нОві резерви.
І турботливі руки готують для фронту сухпай.
Знову втрати. Моє небо затягнуте хмарами.
Є поранені хлопці від розривів снарядів вночі.
Стоїмо ми за Волю під тротилу зарядів ударами.
Та так важко нам просто встояти…
В цій пекельній проклятій війні.
Хлопці ходять на пост, та недавно ішли ще з убитими.
І поранене серце б’є страхом в страждання набат.
Втрати у всіх.
Та найбільше піхоти побитої.
Встояти треба.
За спиною зранений край.
…
Тож тримаймося, друзі, тримаймося.
Нехай дух з глибини зігріває наші серця.
І під гуркоти бою перемогу наблизить стараймося.
Нехай вийде із крові у світле майбутнє дитя”.
Для архіву своєї творчості Олександр створив телеграм канал (https://t.me/warrior109wisdom…)
Сказати, що він був надзвичайним – мало. Він був світлом для всіх, хто його знав. У нього ціла низка досягнень, нагород. Інтерв’ю з ним легко гугляться. Він жив коротко, але дуже яскраво, – розповідає сестра Оксана. – Зайдіть на його сторінку “Клятий мольфар”, виберіть декілька рядків з його віршів, опублікуйте у себе на сторінці з тегом #мольфар і попросіть у інших зробити те ж саме. Доки є хоч якийсь шанс, прошу вас, благаю, помоліться за його життя та здоров’я!, – написала Оксана Василевич.
Знаю Олександра особисто як щирого, сміливого, людяного і розумного, готового прийти на допомогу в будь-якій життєвій ситуації – взірець гідного сина, справжнього оборонця. Ці риси характеру і ставлення до своїх обов’язків виховувались у сім’ї. Дякую секретарю Ради Віктору Гошилику за Сина, Захисника, Приклад для наслідування.
Молюся за Вашого сина, за брата, за чоловіка, за хорошого друга, за мужнього Воїна, за справжнього Героя України, співчуваю всім серцем..
НЕ пробачимо!
Міський голова Долини Іван ДИРІВ, Івано-Франківська область.
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
