Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua

32-річна Анжеліка Кравець називає себе амбасадором українського села і під авторським брендом “Робінзон на хуторі” розповідає десяткам тисяч підписників у Тік Ток про сільське життя та мріє про створення модерного українського села

“Еспресо.Захід” поспілкувався з блогеркою.

Анжеліка народилася у Криму і прожила там перші п’ять років життя. Її мама – кримськотатарська єврейка, а тато – галичанин з Тернопільщини. Батько навчався у Сімферополі й там знайшов свою другу половинку. Однак згодом батьки розійшлися і тато забрав Анжеліку у свій родинний хутір Лисички, що недалеко від міста Вишнівець Тернопільської області. Там дівчина прожила свої шкільні роки.

“Тому з дитинства знаю, що таке робота на городі, бо допомагала татові й бабусі з тим всім нашим господарством. У ті роки села були великими й мали багато корів й коней, було дуже багато різної роботи, пов’язаної із землею”, – розповідає Анжеліка. 

Скоро після того як Анжеліка закінчила школу –  помер її батько, й у неї почався важкий період. Та попри це вирішила навчатись у Києві. У столиці дівчина прожила 16 років. За цей час встигла і повчитися на юриста, і змінити чимало робіт, влаштовувати особисте життя, однак ніколи не втрачала зв’язок з рідною хатою, куди періодично приїздила і допомагала рідним.

“Для мене – це завжди було місцем, де ти приходиш до себе. Місцем сили. Тому часто їздила сюди. Комусь для відпочинку треба летіти на Балі, а для мене – це моє Балі. У 2018 році захворіла моя бабуся і я почала проводити на хуторі знову все більше часу. На жаль, у 2019 році померла бабуся… “Робінзон на хуторі” виник десь у цей період, коли я два-три роки тому вирішила повністю переїхати у село і сама тут жити на природі якомога далі від людей. Тому моя історія – це і про любов до природи, і частково про не любов до людей”, – каже Анжеліка.

Вона розповідає, що багато людей спершу не зрозуміли її вибір, чому вирішила поміняти комфортне життя в столиці на глухий галицький загумінок?

“Людина з Києва їде кудись геть в село, безперечно, що у людей виникли питання, що сталося? Чи хтось образив? А я кажу, що це мій вибір, мені цікавий цей досвід, бо я маю ідею про стартап, який хочу втілити, коли будуть для цього відповідні умови. Моя ідея в тому, щоб зробити модерне село. Показати, що село не обов’язково має бути старим і розваленим, де всі бідують, можна ж зробити навпаки гарне село, готель-село. Створити модернові, технічно наповнені будинки. Хотілося б змінити стереотип про те, що село – це щось погане й відстале, бо село може бути крутим й класним! Ти на природі можеш сам собі виростити їжу, відчути весь цей сільський вайб (вайб — емоційний стан, що виникає під час спілкування з ким-небудь, під час контакту з чим-небудь, перебуванні в певному середовищі, в настрої, стані, яке створює місце; атмосфера, настрій, естетика, в якій приємно знаходитись; хвилі позитиву)

, що тут у тебе яблуня, а там слива, а тут огірок, що ти їси чисті, справжні екопродукти. Сам зібрав, посадив, зробив. Коли люди приїжджатимуть у цей готель-село, вони будуть дотичними до цього. Хтось садить, хтось вирощує, а хтось збирає продукти. Тоді ти відчуваєш весь цей процес і по-іншому сприймаєш село, якщо сам маєш хоч якесь відношення до виробництва їжі. Власне у цьому моя ідея, тому й залишилася жити у селі, ловлю сільське натхнення і виношую ідею про створення колись такого модерного села-готелю, щоб люди з міст приїздили й жили в ньому певний час”, – ділиться міркуваннями блогерка.

Анжеліка відзначає, що інтерес до сільського життя в українців значно зріст з пандемією коронавірусу. Адже ще десять років тому вона знімала відео і фотографувала своє село, однак лише з початком ковіду побачила фітбек від аудиторії.

“З пандемією люди почали шукати більшої самітності й звернули свій погляд на села, почали розуміти ідею села. Також війна вплинула на це теж. Адже у селах, перебуваючи подалі від міст, люди відчувають себе більш захищеними. Надіюся, що після нашої перемоги, цей погляд на село не зникне, а буде розвиватися, і тоді я зможу втілити свій стартап про модерне село. Бо зараз ні в кого немає грошей, зараз не до того, тому живучи у своїй родинній хаті, я наразі показую, яким є цей сільський вайб. Хоча мені кажуть, що я хайпую, бо це зараз стало трендом, все-таки багато людей купують собі сільські хатки. Але показувала життя у селі й до того, і робитиму після”, – каже дівчина.

Цікаво, що більшість підписників Анжеліки – це чоловіки. У неї модельна й приваблива зовнішність, у Києві їй навіть пропонували стати частиною популярного музичного гурту ВІА Гра! Тому її контент у блозі “Робінзон на хуторі” часто виглядає незвично і на контрасті – поєднання вишуканості з сільськими буднями. Але, як каже Анжеліка, тим самим вона хоче показати, що це не такий вже й контраст, що є теж чимало красивих сіл в Україні і немає нічого дивного, що там живуть красиві люди.

“Я нікого не змушую жити у селі, та й не кожен дійсно може. Однак приємно, коли люди після перегляду мого відео надихаються і потім кажуть, що завдяки цьому вирішили відвідати родичів у селі чи відпочити десь у глибинці. Не можу сказати, що пропагую свій стиль життя. Є багато людей, які це роблять в мережі. Але їм це можна, а мені чомусь не можна, бо я не виглядаю так, як має, за певними уявленнями, виглядати людина, яка живе у селі. Мені кажуть, що я маю жити у Маямі, що це точно не мій вибір, як я тут опинилася. Я хочу зламати таке упередження. Хочу своїм прикладом показати, що люди можуть робити так, як їм хочеться. Не обов’язково йти стереотипними стежками, мовляв, якщо гарна, то маєш мати багатого чоловіка і жити десь у казці. Є різні люди, для мене жити у селі нічим не гірше, ніж жити в Маямі. До того ж я живу на хуторі, якщо і знімаю відео у купальнику, то ніхто мене не бачить. А якщо й бачить, то це мої родичі, адже на хуторі сім хат, які між полями розкидані. А до найближчого села кілька кілометрів, та й у купальнику в магазин не ходжу”, – говорить Анжеліка.

Спершу Анжеліка не показувала відео, де вона працює на городі, а лише знімала гарні картинки –  як ходить у сільській місцевості і якою красивою є природа довкола, але потім зрозуміла, що люди думають, наче село – це лише про відпочинок, однак воно далеко не так, а радше навіть навпаки.

“Люди почали писати, ой як класно, ти нічого не робиш, загоряєш, я теж так хочу. Тому я почала показувати й інший бік: що село – це також про працю, а не лише про відпочинок. Однак я не показую, як люди знущаються з себе і стають рабами своїх полів й городу. Бо є такі, що, здається, сплять на тому городі, так багато часу там проводять і постійно бідкаються, що спина болить. Я дотримуюся думки, що можна утримувати стільки городу, скільки тобі треба. Мені до магазину йти далеко, тому я маю знати, що маю все, що може знадобитися, особливо зимою, бо мене як замете чи заллє дощем, то хутір реально відрізаний від світу. Мусиш сам на себе надіятися. Лише раз у тиждень ходжу в магазин. Тому саджу все те, що мені треба: ягоди, фрукти, спаржі, порей, салати, два відра картоплі, коротше, те, що я їм. У селі треба також орієнтуватися на погодні умови: коли немає дощів, маєш поливати водою, а коли забагато дощів і заростає все, тоді полоти. Тому будні в селі часто пов’язані з погодою”, – каже Анжеліка і додає, що доглядає ще за шістьма курчатами, сімома собаками та котом.

Крім роботи біля хати та створення відео для свого Тік Ток, дівчина також має багато різнобічних хобі. Вона любить в’язати різні речі та виконувати малярські роботи. Крім того, займається самовдосконаленням, слухає відеоуроки про все на світі, а, коли має настрій, робить йогу, бо “спорту вистачає в житті, коли сапаєш город і рубаєш дрова”. Також Анжеліка займається письменництвом, пише книжки, які хотіла б колись опублікувати.

 “Часом потрібні й нові враження, бо я не робот, тому при можливості їжджу в інші міста, шукаю щось нове. Не дотримуєшся суворих правил стосовно життя у селі. Адже без мінімальних подорожей, можна стати геть апатичною людиною. Тому, для прикладу, для відлюдників монахів монастирі будували в гарних місцях, щоб вони хоча б надихалися краєвидами, якщо сидять в одному місці. У мене теж гарні краєвиди довкола, але час від часу хочеться щось і нове бачити”, – зауважує Анжеліка. https://zahid.espreso.tv/