Тетяна Головатчук три роки поспіль у своєму дворі на вулиці Рубчака, 15 у Калуші на Прикарпатті одягає дерева у зв’язані власноруч «светри». Цьогоріч кольоровою пряжею прикрасила 27 дерев. А до Нового року хоче оздобити ще й ялинку.
Адептка поки що рідкісного у нас хобі 37 років працює у сфері освіти – вчителька зарубіжної літератури, головний спеціаліст управління освіти Калуської міської ради. В’яже, скільки себе пам’ятає. А от створювати вуличне в’язане або, як ще кажуть, партизанське графіті розпочала три роки тому. Тоді нарядила шість дерев.
Поштовхом стало виряджене в плетиво дерево у Франківську, яке, йдучи зі своїм чоловіком, побачила в якомусь дворику.
Чоловік став першим порадником у новому захопленні, розповідає Тетяна. Минув рік, як він помер.
На виготовлення вдяганки для стовбурів жінка вже витратила десятки кілограмів ниток. Матеріалом допомагають сусіди, колеги по роботі, друзі. Не раз самій доводилося бігти у «секонд» за вживаними светрами, щоб розпустити їх і отримати потрібні кольори та відтінки. Особливо такі, що мають червоний колір. Бо в її палітрі він – головний.
На вулиці – похмура осінь, а у дворі, де мешкає майстриня в‘язаного графіті, яскраві барви грають. Кожен гляне – милується. Швидко двір перетворився у фотозону для містян. Навіть весільну фото сесію тут уже влаштовували.
Мода такого вуличного в’язання прийшла з Америки. А зародилася вона зовсім недавно – у 2005 році. Все почалося з обв’язаної ручки парадних дверей магазину Магди Сайєг у Х’юстоні, Техас. Перехожим це настільки сподобалося, що вони миттю підхопили ідею. З Техасу це незвичайне вуличне мистецтво розповсюдилось по всій Америці, а потім і в інших країнах почали з’являтися плетені «чохли» для стовбурів дерев, лавочок, велосипедів, ліхтарів, телефонних стовпів і навіть дорожніх знаків. «Мистецтво стає теплішим і пухнастим», – кажуть поціновувачі.
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
