Тисяча днів. Це цифра, яка сьогодні звучить у кожній домівці, у кожному серці. Для когось ці дні — це тисячі вибухів, тисячі сліз, тисячі втрат. Для когось — це тисячі дронів, сотні тисяч кілометрів доріг, мільйони незламних рішень. Для мене — це тисячі подвигів українців, які щодня робили те, чого не робила жодна інша нація.
З перших хвилин вторгнення ми діяли разом. Я згадую перші години, коли на Лаврській ми зібрали добровольців, які приходили з одним проханням: «Дайте зброю, ми захищатимемо Київ». Тоді в наших руках не було магічних рішень, але було головне — віра в нашу перемогу. Так і з’явився 206 батальйон. Тоді ж ми почали роздавати зброю та набої.
Далі була евакуація з Бучі, Ірпеня, Гостомеля.
Тисяча днів — це тисячі людей, яких я зустрів за цей час. Це воїни, які тримають фронт. Волонтери, які забезпечують армію всім: від бронежилетів до дронів. Пересічні українці, які віддають останнє, щоб допомогти іншим.
Це блокпости, укріплення, розбиті дороги й нескінченні поїздки. Це обличчя тих, хто отримує довгоочікувану допомогу. Це дрони, вантажівки, пікапи, прально-душові комплекси, Shield’и, екскаватори, комплекси «Ай-Петрі» які ми доставляємо на фронт. Це численні контракти та мільярди гривень.
Хоч зараз ми проходимо найважче випробування — війну, але ми тримаємося. Єдність, сміливість, жертовність — це те, що робить нас незламними.
Тисяча днів — це наші сльози за Глібом Бабічем, Сергієм Іконніковим, Юрієм Каракаєм, Олегом Барною, Тарасом Жеребнцьким… Це наші сльози, але водночас наша гордість. Ми втратили багато. Кожна втрата — це частина душі. Але кожна дія, кожна людина, яка робила неможливе, додає сили й віри.
Ці тисяча днів — це не тільки історія про війну. Це історія про народ, який знайшов у собі надзвичайну силу. Про державу, яка вчиться бути сильнішою. І про нас, українців, які довели собі й світу, що ми непереможні.
Ми боротимемося далі. Ми працюватимемо більше, стрілятимемо частіше, винаходитимемо нове. Ми захищатимемо кожен метр нашої землі.
І разом ми переможемо.