Назву «шаг» у грошовій лічбі ми використовуємо із XVI століття. У різні часи вона означала найменшу грошову одиницю, дрібну монету, монету вартістю пів копійки.
В Українській Народній Республіці шаг ввели як соту частину гривні. Михайло Грушевський у 1918 році пропонував випустити монети у двадцять, десять, п’ять та один шаг. Назву поступово прибирали навіть з історичних та літературних творів, зводили до мінімуму після приходу радянської влади в Україну.
То звідки походить назва? Як повідомляють у пресі, Інститут мовознавства ім. О. Потебні НАНУ визначає, що «шаг» не має стосунку до російського слова, яке означає рух ногами під час ходьби, крок. Ці слова — міжмовні пароніми, тобто в різних мовах однаково звучать, але мають різне значення.
Тож нині є три версії походження цього слова.
1. Змінений варіант назви «шилінг». Колись так називали монети майже в усіх європейських країнах. Варіантом у Київській Русі був «шеляг», який міг скоротитися до шага.
2. Змінене від «шахін». Так перси у XVI столітті називали дрібну монету, назва походила від слова «царський». Таку версію пропонує український дослідник Владислав Беспалько.
3. Від слова «сяг». Воно є спорідненим до слів «досягнення», «сягати» (охоплювати, доторкатися). Той самий корінь у слові «присяга», тобто приєднання. У ті часи було поширеним слово «засягати — запозичити». Тобто «сяг» — це мінімальне накопичення, надбання.
У першому ж «зірковому» українському літературному творі двічі знаходимо згадку про шаги. Еней платить Сивиллі саме цими монетами.
Іван Котляревський
«Енеїда», 1798 рік
«Еней за добрую науку,
Шагів з дванадцять в руку дав.
Сивилла грошики в калитку,
Піднявши пелену і свитку, —
І зслизла, мов лихий злигав».
Порівняння скупуватих та агресивних троянців із москалями, на яких під шаром алегорій була націлена сатира письменника, теж не обходиться без шага.
«Но у троянського народу
За шаг алтина не проси;
Хто москаля об’їхав зроду?
А займеш — ноги уноси».
Не можна сказати, що слово «шаг» нам незнайоме. Забуте, непомічене — можливо. Але всі, хто читав «Кобзар», мали б натрапляти на нього. Тарас Шевченко аж одинадцять разів згадує цю монету як цілком звичну назву. Можна узагальнити: там, де ми бачимо в його творах кобзаря, якому подають гроші, майже завжди це шаги. Де кобзар, там і шаг. У поемі «Катерина» героїня змушена брати милостиню.
Тарас Шевченко
«Катерина», 1840
1. «Бере шага, аж труситься:
Тяжко його брати!..
Та й навіщо?.. А дитина?
Вона ж його мати!»
2. «Ішов кобзар до Києва
Та сів спочивати;
Торбинками обвішаний
Його повожатий,
Мале дитя, коло його
На сонці куняє,
А тим часом старий кобзар
Ісуса співає.
Хто йде, їде — не минає:
Хто бублик, хто гроші;
Хто старому, а дівчата
Шажок міхоноші.
«Мар’яна-черниця», 1841 рік
«Кобзар іде! Кобзар іде!»
Та всі, якомога,
Хлопців кинули, побігли
Зустрічать сліпого!
«Діду, серце, голубчику,
Заграй яку-небудь.
Я шага дам». — «Я — черешень».
У вірші «Три літа» три шаги використано у значенні за гріш, за дріб’язкові гроші, що підкреслює дріб’язковість зрадниці.
«Три літа», 1845
Тяжке лихо, та не таке,
Як тому дурному,
Що полюбить, побереться,
А вона другому
За три шаги продається
Та з його й сміється.
От де лихо! От де серце
Разом розірветься!
«Сліпий», 1845
І ворожка ворожила,
Пристріт замовляла,
Талан-долю за три шаги
З воску виливала.
У поемі «Відьма» повторюване кілька разів «три шаги» стає ніби частиною заклинання або народної пісні.
«Відьма», 1847
Близнят в Бендерах привела…
Без кадила, без кропила,
За три шаги охрестила,
А три шаги пропила.
І навіть розповідаючи про себе, поет знов згадує шаг. Він застосовує стале словосполучення: щось, що шага мідного не варте, означає «не має цінності».
✴✴✴
Автобіографія Тараса Шевченка, 1860
«Бачив я на своїм віку таки чимало добрячих садів, от хоч би уманський і петергофський, але що то за сади! Шага мідного не варті, як порівняєш з нашим прегарним садом: густий, темний, тихий, словом, другого такого саду немає в цілому світі!»
Такі ж приклади застосування назви монети можна знайти у багатьох популярних письменників XIX століття. Наприклад, як сталий вислів зі значенням «нічого не знайти, не мати».
✴✴✴
Олекса Стороженко «Розумний бреше, щоб правди добути», 1863
«Як же вмер і три його сини стали ділитися худобою, то в тій скрині й залізного шага не знайшли».
Або ж як точну інформацію про вартість товару.
✴✴✴
Анатолій Свидницький «Люборацькі», 1862
«Вже горох поспів був і в місті можна було купити десять стручків за шага».
У творах зі шкільної програми з української літератури ми теж натрапляємо на спогад про монету як частину звичного побуту.
✴✴✴
Іван Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я», 1878
1. «Оце, боже мій! Не взяла дітям нічого. Нате ж вам хоч по шажку». Кайдашиха витягла з пазухи хусточку, розв’язала вузол і роздала по шагу. Діти дивились на шаги й не знали, що з ними робити.
2. Треба в Києві на великому тижні висповідати, в чистий четвер одговіться, треба молебень на печерах найнять, на часточку дать, на святі могутні по шагу покласти, то тоді Господь і помилує нас, — навчала баба Палажка, піднявши вгору палець.
3. — Йдіть, цілуйте образ та кладіть по шагу, — говорила баба Палажка до молодиць.
4. — Куди ви, бабки! Йдіть до мене сповідатись! В мене шагом дешевше!
Бути без шага часто означає повну бідність.
✴✴✴
Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», 1880
«Опинився Шавкун серед великого города без шага грошей, без знайомих людей».
✴✴✴
Павло Грабовський «Зорі», 1895
Скрізь блукають голі-босі,
Крихти лану ждуть і досі,
Мов його поглинув враг!
Без роботи міцні руки
Опускаються з розпуки…
Праці, праці! Ні на шаг!
Мати Лесі Українки згадує монетку у повчальній віршованій історії для малят. Дівчинка, яка подерла випадково спідницю, боїться, що насварить мама. І лише допомога вірної подруги, що біжить до бабусі за шагами на нову спідницю, заспокоює дівчинку.
✴✴✴
Олена Пчілка «Дітвора», 1908
В нас бабуся, бач, заможна,
Дасть шагів із п’ять…
Сама Леся також не раз згадувала дрібну монетку.
✴✴✴
Леся Українка «Що дасть нам силу?», 1903
Лиш той не дбає, хто шага не має,
але й такий волів би заробити
гіркою працею, ніж так «не дбати».
✴✴✴
«На полі крові», 1909
1. Нехай би й так! А я ж обдерти дався до нитки, до шага, — і що ж я мав ? Яку я втіху мав? За жебраками носити торбу, хавтурки збирати, попихачем їм буть ні за спасибі!
2. Та що ж би розпочав я — голий — босий ? Завести торг? Я ж ні шага не мав.
Джерело: https://osvitoria.media/
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
