Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua

Автор: Вадим Петрасюк

.

Коли не так давно Фейбук був повноводний Аленом Делоном (через його смерть), я кілька разів наштовхувавсь на фразу “не пьет одеколон”. Чому? Пояснення, гадаю, зайві. Хоча, хто молодший, може не пам’ятати пісню “Наутілус Помпіліус” зі словами “Ален Делон не пьет одеколон, пьет двойной бурбон”.

І я згадав свою одеколонну юність.

Взагалі-то, що я в тій юності бачив, окрім пари пустяков, як казав Бабель.

Двічі при мені пили одеколон приятелі-солдати, я відмовлявся. Але на третій раз не зміг: друг Міша Бігунович з Білорусі проставлявся за день народження двома пляшечками “Шипру” за 1 руб 30 коп і категорично заявив, що знать мене не знатиме, якщо не вип’ю. Спочатку погрожував, потім вмовляв, майже як дитину: “ну, ложечку за папу”.

І я дрогнув. Починалося наче нічого, але перший ковток (а другого не було) став одразу зайвим. Ні, не знудило і в голову так щоби вже дуже сильно, то не вдарило. Але заснути не міг, в роті відбувалася велика жовтнева соціалістична революція з безкінечними залпами аврори у вигляді відрижки.

А потім я повернувся на річковий флот, де наш другий помічник капітана теплохода Коля Несен (неперевершений любитель молдавського портвейну у великих кількостях), коли ми закривали навігацію і закінчився загодя куплений у великих кількостях молдавський портвейн, приніс з каюти так само дві пляшечки одеколону, але не “Шипру”, а “Тройного” по 57 копійок. І я так само намагався відмовитися, але здався ще швидше, ніж в армії. Бо Коля в гнєвє страшен. Подививсь на мене взглядом Йосипа Віссаріоновича і сказав, що викине мене за борт к *уям.

Я випив і був правий – Коля би точно викинув. Коли він під портвейном, його весь порт боявся.

Коля кричав, що на Колимі, куди він на заробітках працював мотористом на суховантажному теплоході, тройний одеколон – кращий зимовий делікатес. Беруть металевий кутник, витримують на морозі, нахиляють і ллють одеколон. Одеколон стікає мерзлим кутником, наче жолобом у гранений стакан. На виході, кричав Коля, він чистий, як сльоза, і не має запахів, бо вся нечисть лишається не мерзлому залізі.

Але, сказав Коля, ми труднощів не боїмося і вип’ємо так.

І знову я – боючись за цілісність власної фізіономії – побоявсь відмовити. І знову була революція, залпи аврори.

Таки правий Бабель: шо я в жизні бачив, окрім пари пустяків.