За совдепії – хто застав, добре пам’ятає – дуже популярним був громадський осуд, особливо, якщо він стосувався того, до чого та сама абстрактна громадськість не мала жодного стосунку. Наприклад, книжку, роман чи поему не читали, фільму чи театральної вистави не бачили, музики не чули, але засуджували: гнівно, колективно, особливо діставалось автору чи авторам. Музика – звичайно, західна, фільми також (хоча були і свої, їх «клали на полицю»), література – звичайно, заборонених авторів. Або таких, що потрапили в опалу. Вся ця культурна продукція шкодила радянському народу будувати комунізм – або ще гірше: розбещувала, збивала з праведного шляху молодь, комсомолію.
В Україні часів війни за незалежність має місце якась химерна мутація цього осуду. Мова знову йде про молодь, ну зовсім молодь – «наших підлітків», які слухають не ту музику і дивляться не ті серіали (бо хто ж тепер фільми дивиться, а про читання і театральні п’єси якось і говорити не виходить). Це покоління не читає. В ролі громадськості зараз виступають серйозні коментатори, журналісти, письменники, музичні та кінокритики, медіа-експерти і просто громадські діячі, що б це не означало за теперішніх буремних часів.
Я ніколи не бачив, і не збирався, і не буду дивитись серіал «слово пацана», ніколи про нього не чув до цього – але прочитав щонайменше вісім текстів на тему «слово пацана, кров на асфальті, що не так з серіалом» і як це наші підлітки на нього присіли, і що це за ганьба така, і яка це небезпека, і чому це треба припинити.
Я не знаю жодної дорослої людини, крім авторів коментарів і критичних статей, яка б це дивилась – але прочитавши таку силу коментарів, допускаю, що у декого може виникнути непереборне бажання, породжене цікавістю, подивитись цей серіал. Довідатись, а про що власне йде мова, що там такого страшного? Рекламу йому зробили. Але річ не в цьому. Я не знаю жодного підлітка, який чи яка би це дивились. Вони не дивляться серіали, це заскладно – вони грають відеоігри, максимум дивляться тік-ток й інстаграм. Ті ж, хто гіпотетично міг би дивитися серіали, дуже серйозно налаштовані на те, щоб поїхати в майбутньому вчитись і, якщо вдасться, працювати в Європу й Америку. Вони заточені на Захід, а росія і все російське для них (далі йде нецензурна мова) – четвертий сорт. Країна, яка передирає ідеї з американських «Prison break», «Doctor House» і навіть «Rambo» (їхня версія – серіал «Кремень», є й таке, і це виходить жалісна копія, це якщо дипломатичною мовою), не може апріорі щось цікаве зробити. Ті ж, хто полюбляють кримінальну романтику (як говорили класики, «декласовані елементи»), живуть цим дрібним криміналом і часу ще дивитись на це як в дзеркало, ще й на екрані, у них немає. Але навіть якщо припустити, що це дивляться змучені нудьгою і ситим життям «дорослі діти» заможних батьків і таких не бракує – то читати, що там такого мудрого понаписували дорослі, вони не будуть. Їм думка дорослих про їхні уподобання (байдуже які, від музики й одягу до спорту і відеоігор, від алкоголю і курива до серйозніших гріхів – про читання мова не йде, вони не читають) – «до лампочки».
На кого це розраховано? Яка корисна дія від цього всього, і головне – кому? Підліткам? Дорослим? Щось подібне ми пережили, коли прокотилась хвиля коментарів і довжелезних «мудрих» текстів на тему «чому слухати Цоя це погано». Навіть у ФБ писали довжелезні пости і досить логічно, по пунктах перераховували, чому він такий поганий, простий і примітивний, і от підліткам його не варто слухати. Події, які цьому передували у Львові, закінчились тим, що той хлопчина, повернувшись в Одесу, записав відео, як його тут примусили це сказати і покаятись, і що він надалі буде слухати і співати.
Цоя я, принаймні свого часу, слухав – його навіть крутили у Львові в КТМ (Клуб творчої молоді). Так, це не надто складна і достатньо дохідлива музика й тексти для підлітків, яких кидає у крайності, яким потрібні прості відповіді на складні питання життя з доступним посилом. Всі ці «последний герой» і «перемен требуют наши сердца». Ми виросли, й очевидно, що слухаємо трохи іншу, трошки складнішу музику. Всі ці коментарі й пояснення з розряду «про що насправді говорили президенти, міністри, генерали» (так, що виникає питання «а ви там були?»), чи «справжня причина: чому бомблять чи завдають ракетних ударів», чи коли закінчиться війна, чи що там думає колективний Захід, коли згорить, розпадеться, зникне московія… Треба про щось писати, якось площу забити. Як говорив Марк Твен, «немає про що писати? Пишіть, що сіно привезли».
https://zbruc.eu/
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
