Сергей Климовский, історик, популярний блогер
Проблеми з виділенням США допомоги і вступом України до ЄС, крім підступів Москви, мають й іншу явну причину. Через неї і скасували раптово відеобрифінг Зеленського на непублічному засіданні 5 грудня Сенату США.
Скасували, оскільки формат брифінгу передбачає не тільки вислуховування доповідача і оплески, а й запитання до нього. Оскільки засідання було непублічним, то запитання обіцяли бути прямолінійними, а Зеленський на них адекватних відповідей не мав і не міг нескінченно повторювати: “Ми розкрадаємо не вашу допомогу, а свій держбюджет”. Тому Офіс і МЗС правильно вирішили, що краще брифінг скасувати й погодили його скасування з адміністрацією Байдена, якій конфуз Зеленського перед Сенатом ні до чого, особливо зараз. У результаті посол України в США Оксана Маркарова повідомила, що брифінг скасовують, тому що сенатори, особливо республіканці, вкрай роздратовані і збуджені, що було половиною правди. Друга половина правди полягає в тому, що сенатори не тільки в курсі знаменитих яєць по 17 грн, проєкту купівлі барабанів для бомбосховищ і дорожнього будівництва, яке могло б і почекати. Усе це можна було б назвати поодинокими ексцесами і рухатися далі, але у сенаторів є концептуальні питання щодо держбюджету України, на які у Зеленського немає концептуальних відповідей.
Сенатори могли б закрити очі на відсутність концепцій у нього на 2024 р., як це вони зробили у 2022 р. Але закінчується 2023 р., і якщо Безуглу хвилює відсутність плану наступу на 2024 р. у Залужного, то сенаторів хвилює відсутність концепції плану реформ на 2024 р. у Зеленського. Особливо в контексті переведення економіки на військові рейки і триваючої агресії рф. Тим паче, що реформи в економіці та суспільстві – це не секретний план, на відміну від плану наступу, і їхня відсутність відбивається й на воєнній ситуації. Тому від них не можна відмахнутися, сказати “не на часі”, і відкласти, як вибори, до закінчення війни.
Подібні почуття розбурхують і Євросоюз. Особливо в контексті поточних переговорів про прийняття до нього України. Розбурхують більше, ніж сенаторів, оскільки Україна стає членом ЄС, а не 51-им штатом США. Європейці більш дипломатичні у висловлюваннях, ніж американці, але їм теж не подобається та економіка здирництва або феодалізму, яка формується в Україні з 2020 р.
Така стриманість європейців не вічна. Це добре відчуває Орбан. Тому він пожвавився і обіцяє блокувати не тільки будь-яке оформлення членства України в ЄС, а й будь-яку допомогу. На випадок, якщо внаслідок таких дій сама Угорщина опиниться поза ЄС, він приписав її спостерігачем до Організації тюркських держав і відкрив “зелену вулицю” Китаю. Зараз на кліматичному саміті в Дубаї угорський міністр переконує шейхів побудувати хмарочоси в Будапешті. При цьому Орбан майже поставив хрест на рф як на безнадійному підприємстві, розуміючи, що з 2025 р. транзит звідти в Угорщину газу і нафти через Україну буде з великою ймовірністю припинено.
Якщо відволіктися від війни і соціальних концепцій, то для сенаторів США ситуація має такий вигляд: їм пропонують схвалити виділення 61 млрд доларів Україні на військові та невійськові витрати в одному пакеті з допомогою Ізраїлю і Тайваню на загальну суму 106 млрд із держбюджету США. У 2023 р. держбюджет США становив 1,7 трлн. доларів, і затребувана Байденом сума – це 6,2% від нього. Україні пропонується передати 3,5% від держбюджету США.
Сума вагома, хоч у відсотках, хоч у цифрі. Особливо на тлі затвердженого на 2024 р. держбюджету України в 3,35 трлн. гривень або близько 90 млрд. доларів за поточним курсом. Але проблема в тому, що наші доходи покривають тільки половину наших витрат. Майже всю цю половину – 41 млрд. доларів, яка надійде до бюджету протягом року, відправили на оборону. Для порівняння – у рф на війну у 2024 р. офіційно виділили 115 млрд. доларів. Тому на ті гроші, які виділили Залужному, він може показати Безуглій тільки план визволення Соледара і Бахмута. Причому частинами і протягом року, у міру надходження грошей. Зрозуміло, якщо армія рф не збере манатки і сама не піде.
Другу половину бюджету близько 47 млрд. доларів уряд планує зібрати шляхом зовнішніх і внутрішніх позик – 1,67 трлн. і 0,5 трлн. гривень відповідно, а також продажу держмайна на 4 млрд. грн. Імовірність позик за кордоном низька, а Коломойський з Ахметовим грошей точно не позичать, тим паче стільки. Тому більш реалістично, що брати їх доведеться з безоплатної допомоги від США та інших країн, як це було у 2022-2023 рр. Поки в США сперечаються, Японія і Швеція вже виручають Україну. Японія виділяє 4,5 млрд доларів допомоги. Перший транш у 1,5 млрд. очікується в січні.
Швеція перераховує 133,5 млн. доларів на підтримку жителів України в зимовий період – тобто на оплату опалення. Відносини України з партнерами все більше схожі на економіку подарунка, про яку мріють “ліві” економісти.
На знак подяки за це можна визнати споконвічними землями Японії не тільки чотири острови, а й усю Курильську гряду. Тим більше, що японці побували на ній однозначно набагато раніше, ніж московити. Держдума, коли оголосила частину земель України заочно власністю рф, явно погано подумала, який прецедент вона створює.
Тепер можна наслідувати приклад Держдуми і теж записати в конституцію України кілька областей і регіонів рф. Юристи можуть заперечити, що під час війни не можна вносити зміни до конституції. Але у нас, по-перше, немає стану війни, а тільки воєнний стан. По-друге, це не зміни, а доповнення – різниця відчутна. По-третє, наші нові регіони ми може одразу подарувати нашим друзям. У результаті ці доповнення пройдуть через конституцію транзитом, і навіть найдопитливіший юрист не зможе сказати, що в неї внесли якісь зміни.
Головне не забути подарувати Угорщині всю Свердловську область, і нехай Орбан думає, що з нею робити і як перейменувати так, щоб це красиво звучало угорською. Якщо Орбан відмовиться від цього подарунка, то угорці точно більше нікуди його не оберуть.
США слід подарувати Чукотку, що може прискорити процес затвердження в Сенаті допомоги, що дорівнює двом третім бюджету України. Суперечка в Сенаті – це мінімальною мірою суперечка про те, вийняти 3-4 млрд. з допомоги Україні та перевести на стіну з Мексикою, на яку виділяють 14 млрд., чи залишити. Є й інші чинники, що впливають на цю суперечку.
Перший – це повага. Епатажні звернення Зеленського до Шольца чи Макрона були терпимими у 2022 р. Тоді їх можна було пояснити нервовим стресом, але у 2023 р. вони стали недоречними. Через Бена Воллеса, вже ексміністра оборони Великої Британії, це пояснили у Вільнюсі на саміті НАТО. Офіс і Зеленський урок засвоїли і стали вимовляти “чарівні слова” – спасибі і будь ласка. Але американські сенатори живуть далеко і у Вільнюсі не були. Продемонструвати їм і США нашу подяку з повагою і був покликаний візит Зеленського 12 грудня з виступом перед Сенатом. Це більш вдалий формат, ніж відеобрифінг. Але ідея виступу в Сенаті разом із Зеленським ще двох президентів України, які бували в США, – Ющенка і Порошенка, явно була ще більш вдалою.
Два інші чинники – це ставлення до грошей. Точніше до того, що ховається за ним.
Сенатори – люди розумні й не жадібні, і у 2022 р. виділили на оборону США у 2023 р. на 45 млрд. більше, ніж просив Байден. Це не перший випадок, коли на оборону виділяють більше, ніж просить чинний президент, чи то Байден, чи то Трамп. Оскільки в нашому випадку не весь 61 млрд. піде на оборону, частина піде на виплати пенсій і зарплат бюджетникам, то сенатори за звичкою виявляють певний інтерес до цієї частини. Розбиратися з витратами на оборону вони довіряють Пентагону і конгресвумен Вікторії Спартц, а другу частину залишають собі.
Але тут з’являється фактор американського менталітету. Після того як 13 англійських колоній оголосили себе США, приєднання до їхньої компанії нових штатів відбувалося за певною процедурою і займало не один рік. Від жителів територій, які бажали вступити до США, вимагали провести вибори, створити законодавчу базу і багато іншого. Техас десять років не хотіли приймати до США, а Юта мала проблеми через мормонів. Паралель із прийняттям до ЄС очевидна.
Американці на початку XXI ст. дорікали європейцям – ми створювали держави-штати з нуля на диких територіях, і все вийшло, а ви маєте справу з готовими державами, але створення Сполучених штатів Європи йде через пень-колоду. У результаті проєкт спільного ринку між США і ЄС забуксував на другому терміні Обами і завмер за Трампа. У 2017 р. Трамп розірвав навіть угоду 1994 р. про спільний ринок із Канадою і Мексикою, відому як NAFTA, і змусив переписати її заново. Нова угода USMCA набула чинності у 2020 р. за Байдена. Але про юридичне оформлення спільного ринку США та ЄС давно вже не згадували.
У 2021 р. Байден і Меркель намагалися манівцями повернутися до цього проєкту і підписали документ про енергетичну безпеку Європи та “Північний потік-2”, а за пів року армія РФ вторглася в Україну. Ще через пів року РФ припинила подачу газу через Польщу і підірвала обидва “Північні потоки”. У результаті між США і ЄС виник спільний ринок газу, притому, що про ширшу інтеграцію ніхто не говорить. Але триваюча російсько-українська війна і ймовірність переростання її у війну рф з ЄС однозначно штовхають Європу в цьому напрямку.
Міркування Трампа про те, що США слід вийти з НАТО, – це трюкацтво, подібне до того, як у 2017 р. він поставив Канаду і Мексику перед фактом виходу США з NAFTA, а потім запропонував підписати новий договір. Трамп і його команда ще до виборів намагаються торгуватися з ЄС, на яких умовах і в якому форматі США вступлять у війну з рф. Якщо торгуються, то точно вступлять, інакше немає сенсу витрачати час на торг.
У цьому контексті очевидні два моменти. Перший, допомогу Україні пізніше або раніше затвердять. Другий, у американських сенаторів є не менший інтерес, ніж у європейців, до реформ і соціальної моделі України, попри те, що Україні не пропонують стати 51-м штатом.
Цей інтерес і той факт, що з допомоги США та ЄС у 2024 р. фінансуватиметься пенсійний фонд і вся держбюджетна сфера, змушує американців і європейців пильніше поглянути на менеджмент у ній. Поглянути не тільки з позицій усунення корупції, але також його раціональності та принципів справедливості. Раціональність держменеджменту і справедливість – це два важливі чинники політичного і морального здоров’я нації. Особливо під час війни, і тим більше, якщо вона передбачається як затяжна. На шоці і підйомі від вторгнення 24 лютого нескінченно триматися не можна. Тому зміни на часі, як би комусь не хотілося їх заморозити, посилаючись на війну, або відкласти на час після її закінчення. Арахамія не випадково 11 грудня скаржився, що багато нардепів зі “Слуги народу” хочуть здати мандати і піти на пенсію, але він не відпускає. Правильно хочуть, зоряний час приколістів давно минув, а продуктивних ідей у них так і не з’явилося. Якби було інакше, то було б набагато менше складнощів зі вступом до ЄС і узгодженням допомоги в США, незважаючи на нюанси суперечки між демократами і республіканцями про кордон і міграцію.
P.S. Можна погоджуватися чи не погоджуватися з міркуваннями, прогнозами, умовисновками Сергія Климовського. Але треба зважати, що, на думку “Споживчого ринку”, автор свідомо використовує тролінг і оживляж, щоб зробити свій есей читабельним, оригінальним – на противагу масі занудних “експертів”.
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
