Diana Dutsyk, викладач у Mohyla School of Journalism / Могилянська Школа Журналістики
Ще я напишу дещо про статтю в Time та її автора Саймона Шустера, але не з політичної точки зору (погано чи добре показаний Зеленський і що тепер з цим робити), а з точки зору професійної. Не можу не зреагувати, бо тут низка питань, які мали б зрозуміти і осмислити мої студенти-журналісти (бо ж точно запитають на парах Трохи ПРО АНОНІМНІ ДЖЕРЕЛА. Мої студенти, коли я їм розповідаю про важливість посилань на джерела та їх авторизації (інакше достовірність матеріалу буде сумнівною), відсилають мене до таких публікацій, як ця і кажуть – он погляньте, а там ось Time опублікував статтю і в ній чимало анонімних джерел. У публікації Шустера справді чимало посилань на анонімні джерела в офісі Президента України. Але на мою думку, зловживання анонімними джерелами не прикрашає жодну публікацію і не додає їй довіри. Бо завжди можна послатися на інші анонімні джерела, які скажуть щось протилежне. У моєму розумінні ми можемо не розкривати джерело лише у випадку, якщо йдеться про безпеку цього джерела. У всіх інших ситуаціях, навіть якщо джерело не хоче бути названим, було б добре знайти інше джерело, яке зможе підтвердити інформацію. Але це потребує додаткових зусиль і часу журналіста. ПРО ЕМОЦІЙНУ СКЛАДОВУ. Шустер значну увагу приділяє емоційній складовій, і відповідна його стилістика, його лексика теж емоційно забарвлена. Це звичайний журналістський прийом, який дозволяє тримати увагу аудиторії до публікації, іншими словами – дочитати до кінця. Бо це якраз те, що може зачепити аудиторію на Заході. Бо ця аудиторія, давайте визнаймо і нам буде легше шукати шляхи рішення, справді вже не має такого інтересу до війни росії проти України, як це було в перші місяці повномасштабного вторгнення. Очевидно, що коли йдеться не про новини, ця емоційна складова допускається. Але, звісно, тут автор суб’єктивний в тому, якою він бачить цю емоційну складову. І ця суб’єктивність наповнює весь текст. ПРО ОДНОБОКІ АРГУМЕНТИ. Чого нема в матеріалі Саймона Шустера? У ньому нема реальних і повно викладених причин, чому забуксував український наступ. Автор зосереджується на темі української корупції. Натомість мовчить про черепахові кроки Заходу та постійні сумніви на початку повномасштабного вторгнення у прийнятті рішень щодо військової допомоги Україні; а також про внутрішні проблеми в США та інших країнах, які сьогодні заважають цю допомогу посилювати. Автор мовчить про відповідальність та зобов’язання низки країн, які вони взяли на себе, коли змусили на початку 90-х відмовитися Україну від ядерної зброї. Викладення цих причин суттєво змінило б акценти в публікації. І надало б не емоційного, а логічного пояснення змісту обкладинки Time про самотність українського Президента. ПРО УПЕРЕДЖЕННЯ АВТОРІВ. Після публікації цього та низки інших матеріалів багато хто звинувачував Саймона Шустера в тому, що він просуває російські наративи. Я не вірю в конспірологічну теорію про те, що всі західні журналісти, які працювали в Москві, є російськими агентами (про те, що він народився в Москві, а потім працював там журналістом, не написав хіба що лінивий). Пропоную подивитися на цю проблему дещо з іншого боку. Чи міг Шустер написати статтю з іншим настроєм та іншими висновками? Чи міг він написати, що склянка не порожня наполовину, а повна наполовину? Думаю, що ні. Його власні цінності та упередження, які формувалися протягом його професійної кар’єри в певному оточенні та в певних обставинах, заважають це зробити. Треба розуміти, що будь-який журналіст не працює у вакуумі, він не є ідеальним, і на його позицію може впливати багато факторів. Теорія гейткіпінгу пояснює, що будь-який редактор чи журналіст завжди суб’єктивний, бо приймає рішення щодо вибору та публікації тієї чи іншої інформації на основі ціннісних суджень, сформованих в процесі попереднього досвіду. І щоб змінити ці попередні установки, має відбутися якесь серйозне потрясіння. Для тих, хто може потрактувати ці мої висновки, як намагання виправдати Шустера, хочу заперечити – я лише пояснюю причини прийняття рішень журналістами. Їх важливо розуміти. Розуміти у першу чергу тим, хто приймає рішення політичні – в тому числі й про те, чи давати комусь інтерв’ю чи ні. РЕАКЦІЯ НА ПУБЛІКАЦІЮ. ПОЛЯРИЗАЦІЯ ДИСКУСІЇ В УКРАЇНІ. Якби Time не виніс цей матеріал на обкладинку, його сприйняття було б іншим. За результатами деяких досліджень гейткіпінгу, аудиторія оцінює важливість новини з того, наскільки медіа акцентує увагу на ній. На сприйняття і ставлення аудиторії до тієї чи іншої інформації впливає не лише формат/лексика тощо, але й місце розміщення цієї інформації чи-то в журналі, чи-то у вечірньому випуску новин і т.д. Власне,тому реакція на публікацію в Time була такою бурхливою в Україні (не знаю, як в інших країнах, оскільки не моніторила мережі). В цій українській реакції мені не подобається (і тут уже я буду суб’єктивна) поляризація думок: одні хейтять Зеленського, мовляв, догрався; інші навпаки його емоційно вигороджують. Це означає, що українська політика повертається в наше життя ще до завершення війни і повертається не в кращому варіанті – бо спрямована не на пошук рішення проблем, а на пошук винних. Це породжуватиме нові лінії конфліктів як в еліті, так і в суспільстві. І саме цього дууууже чекає путінський режим.
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
