Про те, що Михайла Mykhaylo Kulynyak сьогодні не стало, написала його сестра, журналістка Валерия Чепурко. Прямий приліт у бліндаж ще 13 вересня, під Бахмутом. Важкі поранення, опіки. Тривале перебування у госпіталях. Тягнули, сподівалися. Не витягли…Михайло, такий великий, кремезний, як дуб, дуже схожий на свого батька і життєвого кумира — поета, публіциста, дисидента, еколога Данила Кулиняка, — воював з весни цього року. Чернігівський бат, бойовий медик. Кілька знімків у пошті з натхненним «в учебці, десь на Харківщині!» Чоловік віком за пʼятдесят, голова великої родини, хто-хто, а він точно мав підстави згадати афоризм «Війна — справа молодих»…
Мені випала честь знати Данила Івановича Кулиняка і його дружину, поетку Наталку Околітенко, світла їм памʼять, і у 80-х навіть побувати у них у хаті, в зеленім раю, поблизу Лютіжа. З Михайлом познайомилася набагато пізніше, влітку 2000-го, коли в «Комсомолці» вийшов мій репортаж, де йшлося про «царське полювання» за участю певних нардепів. Директор спеціалізованого підприємства «Чорнобильліс» розгнівався і подав до суду: на газету і на авторку. Ще й «моральну шкоду» виставив захмарну. Судилися в Києві. Адвоката редакція не надала, довго розповідати, та мало слухати — чому. Свідки завітати до суду відмовилися : «вбʼють, пропадемо безслідно, це ж Зона!» Мусила захищатися сама. Підмога прийшла з неочікуваного боку. Спеціаліст «Чорнобильлісу», якого керівництво відрядило на засідання, такий великий, кремезний, як дуб, похмуро піднявся, тримаючи в руці стос паперів:» Журналістка правду написала.» Громадянин Кулиняк, ви ж офіційний представник позивача!» — ошелешено чи то перепитала, чи то нагадала собі і присутнім суддя. «Так». «Ну, в житті такого ще не бачила!»Позов «Чорнобильліс» мусив відкликати. А Михайло, наскільки памʼятаю, втратив роботу в цій структурі. Сам пішов, бо не з тих, хто бреше чи боїться. Навіть не спитала, які додаткові проблеми приніс йому демарш… З тих пір ми зустрілися пару разів, випадково. Потім «знайшлися» у ФБ. 2019-го, на моє прохання, переслав поштою кілька поетичних збірок свого батька, Данила Кулиняка. Думаю, видав власним коштом. То були не просто синівська вірність і відданість , що не слабшали, а тільки набирали міць. Відчував себе продовжувачем справи батька у найвищому сенсі, гілкою на дереві роду Кулиняків-захисників, чиє коріння тримає Україну на землі, бо навіки сплелося з мільйонами таких же корінь. Лежать у землі України тісними рядами,Мов кільця у дуба на зрізі у кілька шарів, Всі ті, хто загинув за неї— без імені і з іменами,Хто згас, ніби свічка од вітру, і ті, хто як зірка, згорів.Тісними рядами й шарами — нерівними, ніби тривога,В ній наче на кардіограмі, відбиті зиґзаґи надійВони віддзеркалюють чітко минулих епох перелогиМов кільця на дерева зрізі, мов кільця на зрізі подій.Лежать у землі миротворчій, чекаючи трубного гласу, Який повідомить загиблих про судного дня настання Земля примирила навіки епохи, ідеї і класи Та тільки до трубного гласу, та тільки до судного дня. Загиблі чекають на сурми— їх ними Вкраїна покличе До бою— останнього бою на нашій трагічній землі,Напруга й чекання відбились на мертвих суворих обличчяхВідбитих у дзеркалі неба — сумної історії тлі.Лежать. У руках задубілих пістолі, ножі, карабіни, Хто голови втратив — окремо від тіла їх голови снять.У рідній землі покоління, душею нетлінні,Аж раптом, крізь віхолу, раптом— мов сурми сурмлять!Так, сурми сурмлять над землею— загиблим повстати, Встають безʼязикі, безликі, лиш вічність в очах,Он гетьман Богдан стрепенувся і голову кинувсь шукати, Що ляхи вже в мертвого вкрали в минулого чорних ночах. Даремно ж ви, хлопці, схопились. Даремно шикуєтесь в лави. Ви знов помилились. Лягайте! Архангели ваші ще сплять. В засніженім полі клекоче на вовка облава.Захрипло валують собаки. Мисливці сурмлять. Цей страшний і пророчий вірш Данило Кулиняк написав у 1977 році, коли його син був ще зовсім малим. Сорок шість років потому захисник України Михайло Кулиняк доєднався до хлопців у вічності. Михайле, тужу за вами, як за братом.
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
