Від задуму до виходу «Довбуша» минуло десять років, п’ять із яких кінострічку фільмували й завершували, перериваючись спочатку через пандемію коронавірусу, а відтак через повномасштабне вторгнення росії в Україну. Ще рік тому Олесь Санін казав, що цю прем’єру ми зможемо побачити лише після перемоги. Але, на щастя, кіноісторію про Довбуша таки вирішили випустити в прокат, бо прийшов її час. При бюджеті 122 мільйони гривень, 65 з яких виділило Держкіно, ця робота виглядає щонайменше вдесятеро дорожчою. Вона справді захоплює з перших кадрів.
Тут є все: історія зрілості героя, небанальна любовна лінія, масштабні й дуже реалістичні батальні сцени, біблійні притчі й легенди, містика й реалії тогочасного життя, надзвичайно актуальні зараз. Це, нарешті, саме те ігрове українське кіно, під час перегляду якого ви не думатимете: ну, так, не все перфектно, але це ж наше кіно, а не голлівудський блокбастер, тож нема чого придиратися, а захоплено дивитиметесь на екран і переживатимете всі події разом із героями.Дія фільму розгортається у Карпатах на початку XVIII століття. Жорстоке правління шляхти змушує гуцулів тікати в гори. Двоє братів, Олекса та Іван Довбуші, опиняються поза законом і стають опришками. У пошуках помсти панам за вбивство батьків брати стають ворогами один одному: один прагне грошей, другий справедливості. Гуцули починають повстання, яке очолює Олекса. Шляхта робить усе можливе, аби знищити Довбуша. Але він її перехитрував. І розрослася легенда про карпатського лицаря. Легенда, що надихає покоління тих, які борються за свободу рідної землі. Про силу і любов Олекси Довбуша, про зраду і кривду. Про те, як він жив і як обдурив смерть.
Ім’я Олекси Довбуша стало безсмертним саме тому, що цінності, за які він щиро боровся, поза часом. Свобода і справедливість, вірність своїм переконанням, любов до рідної землі, велике кохання сьогодні хвилюють нас так само, як і в ту давню добу. Довбуш – це втілення архетипу українця з почуттям власної гідності, борця за свободу, справжнього лицаря духу.
Він понад усе мріє про мирне родинне, роботяще життя на своїй землі. Але коли гніт стає нестерпним, такий українець готовий пожертвувати всім і зі зброєю в руках захистити гідність – свою і свого народу.
Над «Довбушем» працювала потужна міжнародна команда – актори й творці з України, Польщі, США, Канади: продюсери Максим Асадчий і Данило Білак, сценаристи Пол Волянський, Василь Портяк, Максим Черниш, композиторка Алла Загайкевич, художниці, які створювали костюми, Гала Отенко та Марія Керо, постановники трюків Петро Треско, Руслан Горілий, Петро Жирун, актори Сергій Стрельников, Олексій Гнатковський, Дарія Плахтій, Дмитро Вівчарюк, Роман Ясіновський, Ростислав Держипільський, Олег Шульга, Олександр Мавріц, Олег Драч та їхні польські колеги Матеуш Косьцюкевич, Єжи Шейбал, Агата Бузек. У фільмі просто-таки найвищий рівень постановки завдяки іменитим Олександрі Дробот та Юрію Григоровичу. Операторська робота Сергія Михальчука вражає. А які бої, масові сцени, каскадерські трюки й піротехнічні ефекти! І мінімум комп’ютерної графіки.
Лише на фільмування матеріалу знадобилося 108 знімальних днів. Тут ви побачите 50 природних та історичних локацій, серед яких упізнаєте каплицю Боїмів, Музей архітектури і побуту ім. К. Шептицького, замок у Свіржі. Для зйомок одної сцени на майданчику перебувало відразу 596 людей. Для фільму створили 29 декорацій, лише барток виготовили три типи, а для Довбуша розробили дев’ять різних образів.
Над виготовленням одягу працювало 117 майстрів. Всі сукні княгині Яблуновської пошиті за кроєм XVIII століття, кожна з них важить від семи до десяти кілограмів. Для костюмів загалом виготовили 57 кілограмів металевих елементів, хрести, зґарди, чепраги робили різні майстри вручну. Для наймасовішої сцени фільму художницям потрібно було вдягти понад пів тисячі людей. Марія Керо пригадує, що вони привезли 10-тонну костюмерну, доверху заповнену одягом. Костюми на майданчику носили навіть гримери, стилісти й художники. Команда відроджувала ремесла та реставрувала унікальні техніки бою, вивчала музичну, матеріальну і нематеріальну культуру часу, в якому розгортаються події фільму.
Частину реквізиту позичили музеї – стілець, металеві чаші, свічники, чорнильницю. Втім більшість об’єктів створили й стилізували. Каліграфи написали понад сотню документів, а постановники з нуля звели щонайменше п’ять локацій – фортецю під Києвом, колибу та інтер’єри замку Яблуновської на Кіностудії ім. О. Довженка, сироварню на горі Драгобрат та згарище церкви, священника якої втілив 
іконописець Левко Скоп. Щоб створити корчму, розібрали декілька українських хат із 200-літнього брусу.Фільм адаптовано в україномовній версії для людей з порушенням слуху та зору. Щоб скористатися можливістю перегляду фільму в тій чи іншій версії, необхідно в App Store або Google Play завантажити на мобільний пристрій додатки Subcatch для глядачів з вадами слуху або Earcatch для глядачів з порушенням зору.Разом із допрем’єрним показом у «Львіварні» відкрили виставку костюмів із фільму, ескізів художників та фото зі зйомок. А «КСД» новелізував екшн «Довбуш». Видавництво представило книгу, створену за сценарієм кінострічки і доповнену кадрами з неї. Автором тексту став Василь Карп’юк. Віднині видання доступне для замовлення за посиланням.
Хоча прем’єра фільму «Довбуш» і вихід у прокат оголошувався на 24 серпня, День незалежності, мені вдалось його подивитись напередодні, на кінофестивалі, який проходить зараз у Чернівцях. Палац кіно «Чернівці» у центрі міста зібрав на перегляд фільму сотні глядачів. Люди сиділи навіть на сходах кінозалу. Якби в цей час туди влучила ракета – жертв було б значно більше, ніж у Чернігові.
Але повернемось до кінострічки. Одразу зауважу, це суто моя особиста і суб’єктивна думка. Фільм виявився нижче моїх сподівань і очікувань. Я не відчув духу того часу. На мою думку, автори кінокартини не зуміли передати той яскравий колорит, життя і побут гуцулів. Мабуть і не ставили це собі за мету.
Лише двічі протягом півторигодинного фільму звучали трембіти. А трембіти – це невід’ємний атрибут в житті гуцулів. Гуцульських пісень і соромітських коломийок я також не почув. Чарівні краєвиди Карпат були фрагментарно показані лише зо три рази. На жаль, жодної згадки про печери і скелі Довбуша. Згадується лише Чорногора, де було обійстя опришків.
Натомість фільм заполонили довгі двобої на ножах, шаблях, топірцях. Довгі за часом батальні сцени: стрілянина, дим, вогонь, галас… Їх у фільмі багато. Також забагато кривавих сцен, коли опришки відрізають голови своїм ворогам, демонстративно перерізають їм горло…
Сам сюжет дуже далекий від історичної правди про Олексу Довбуша. Історики описують його життєвий шлях інакше. Сюжетна лінія про брата Довбуша, Івана — художній вимисел авторів картини, який нічого спільного не має із справжньою долею Івана Довбуша.
Тай таке…
А от для любителів бойовиків, тим, хто любить дивитись на бійки, коли один опришок дає по пиці десяткам його ворогів і вони з криками розлітаються в різні боки – фільм сподобається. Мені ж ця кінокартина зовсім не запала в душу і не торкнула жодної її струни. Адже життя гуцулів у горах, їх ментальність, побут, традиції, звичаї треба знати, відчувати серцем…
Ростислав Демчук
https://hvilya.com/
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
