Минулого тижня у росії почалася «часткова мобілізація». Офіційно заявлено про намір залучити 300 тисяч осіб, але ходять чутки, що реальний план може перевищувати 1 мільйон. Військовий контекст такого рішення цілком очевидний. Після ганебної втечі з Харківщини у кремлі зрозуміли, що заткнути всі дірки на фронті «мобіками» з «лднр» та зеками пріґожина не вийде – потрібен додатковий людський ресурс. Дефіцит гарматного м’яса відчувався давно, але оголошення мобілізації відтягували до останнього. І для цього у Кремля були більш ніж вагомі підстави.
Будь-який режим – зокрема й диктаторський – так чи інакше спирається на певний суспільний консенсус. У путінській росії цей консенсус мав наступну конфігурацію. Друга чеченська війна забезпечила путіну хороший старт кар’єри: він заявив про себе як про захисника «єдиної і неподільної» росії, а також гаранта миру і спокою в державі. Звісно, цей спокій був відносним, адже партизанська війна тривала на Кавказі ще майже десять років. Проте завдяки сприятливій кон’юнктурі на світовому ринку нафти і газу негативний політичний ефект вдалося перекрити «економічними успіхами». У 2000-х пересічний росіянин відчув, що голодні часи остаточно завершились – звісно ж, завдяки владіміру владіміровічу. Але у кремлі чудово розуміли, що до ситості швидко звикають, тому в комплекті до «холодильника» має йти ще й «телевізор». Питання в тому, що саме має транслювати останній.
Думати довго не довелося. Скрута 1990-х притлумлювала іншу російську травму – тугу за імперською величчю, втраченою після «найбільшої геополітичної катастрофи ХХ століття», себто розпаду СРСР. І кремль взявся розраджувати обивателя з великим ентузіазмом. Пробним каменем був напад на Грузію у 2008 році: бойовичок про «маленьку переможну війну» російський глядач сприйняв на ура. 2014 року на екрани вийшло ще більш видовищне кіно: анексія Криму і окупація Донбасу. Росіянин був щасливий: його держава знов «підводилась з колін» і кроїла мапу світу. Була ще й кампанія у Сирії, котра доводила глядачеві, що росія знов стала гравцем планетарного масштабу.
У кремлі чудово розуміли, що допоки путін буде тішити росіян подібними блокбастерами, жодних суттєвих претензій до нього не буде. Диктатура будувалася під хрумкіт попкорну, який перекривав голоси нечисленних невдоволених. Якщо кіно вийшло класне, то яка різниця, скільки «розпиляв» режисер і скільки акторів масовки – всіх цих безіменних «ввічливих людей» – постраждали під час зйомок?.. На лютий 2022 року була запланована прем’єра століття: епічна стрічка про «спецоперацію» із блискавичного захоплення України. Її режисерові – владіміру путіну – була гарантована вічна слава, і всі питання до нього були б зняті.
Але все пішло не за планом. І не тому, що «кіно» виявилось надто дорогим і надто драматичним. В день оголошення мобілізації російський обиватель несподівано для себе опинився по інший бік екрану – там, де вибухи, стрілянина, страждання і смерть. Колони автівок з російськими номерами на кордоні з Грузією, Казахстаном, Фінляндією – це не про раптове політичне прозріння і небажання брати особисту участь у злочинній агресії проти України. Це про розпад консенсусу між кремлем і росіянами. Коли черговий Ванька здирає з машини наліпку «Z», щоб його не завернули грузинські прикордонники, він думає не про Україну, а про те, як так сталося, що квиток у кіно перетворився на повістку до військкомату.
Російське імперство путінської доби – це імперство, яке не коштувало тамтешньому обивателю майже нічого. Серйозні санкції були накладені на рф лише цьогоріч, але їхній руйнівний ефект оприявниться ближче до зими. Поки що пересічний росіянин відчуває певний матеріальний дискомфорт, який можна потерпіти. Тектонічний політичний зсув у росії стався тоді, коли обиватель зрозумів, що проливати кров в ім’я імперії тепер доведеться не лише контрактникам, «вагнерівцям», «ополченцям Донбасу», зекам пріґожина, а і йому самому.
Поки що російське суспільство знаходиться у шоковому стані. Навіть мобілізовані теж ще не до кінця зрозуміли, що з ними сталося. Для багатьох з них це поки дивна пригода, раптова мандрівка у невідоме. Ситуація зміниться приблизно за місяць, коли у російські міста і села поїдуть труни із загиблими «мобіками». І тому кремль докладе всіх зусиль, аби схилити народ до нового консенсусу – переконати більшість в тому, що «кіно» закінчилось, і що на українських землях точиться війна Росії проти «колективного Заходу». Така собі «велика вітчизняна спецоперація». Якщо досягти такого консенсусу не вдасться, то підтримка режиму може сильно впасти. Підстрелений воєнком в Усть-Ілімську, підпалені військкомати, бунт проти мобілізації у Дагестані – це «дзвіночки», які у кремлі чують.
Але кремль має серйозну проблему, яку сам і створив. Два десятиліття росіянам втовкмачували, що їм треба лише сидіти на дивані, а всю решту зробить всесильний путін: покарає ворогів, зміцнить союзи, нагодує голодних, захистить гнаних тощо. Причому путін настільки мудрий і «фартовий», що будь-яка його ідея приречена на успіх – ті невдоволені, котрих час від часу гамселять росгвардійці, просто не розуміють, що президент не може помилятись. Проте зараз образ всесильного і мудрого диктатора руйнується. Оголошення мобілізації свідчить, що путін вліз у авантюру, з якої не може викараскатись, і збирається розплатитись за свою недалекоглядність життям своїх підданих. До того ж, що кремль казатиме всім цим мобілізованим Ванькам, коли їм знов доведеться відступати? Казочки про те, що йде війна не з Україною, а з НАТО, не спростовуватиме того факту, що цю війну росія програє. А це, знов-таки, ставить питання, а чи справді путін аж такий мудрий і всесильний?..
Так що у найближчі тижні і місяці кремль займатиметься перезбиранням внутрішньої архітектури російського ладу. Наскільки тривкою виявиться нова конструкція і чи вдасться її створити в принципі, наразі прогнозувати важко. Немає впевненості і в тому, що у кремлі усвідомлюють істинний масштаб проблеми. Може статися, що путін та його поплічники настільки глибоко вірять у власний авторитет, що покладатимуться винятково на примус, оголошуючи усіх невдоволених агентами Києва чи Вашингтона. Останнє було б для нас найкращим сценарієм, адже в такому випадку шлях до дестабілізації у росії виявиться значно коротшим.
Интернет-газета "Споживчий ринок" - Spozhyv.com.ua 
